Рунічні письма

Англосаксонський футорк

Руни Англії та Фризії. Зіткнувшись із мовою, що набувала нових звуків, англосакси зробили протилежне до скандинавів і додали літери, розширивши ряд з двадцяти чотирьох до двадцяти шести, потім до двадцяти восьми, і, зрештою, за тридцять. Це також письмо, яке зберегло імена рун, саме тому майже кожне значення на цьому сайті походить звідси.

29
рун у поемі
28
у встановленому епіграфічному використанні
33
враховуючи рукописні літери

Ряд

Двадцять дев'ять рун давньоанглійської рунічної поеми в її порядку, за якими йдуть пізніші літери, знайдені в нортумбрійських написах і рукописних алфавітах.

Ат Фрейра

1–8

Успадковані перші вісім, недоторкані за формою, хоча й не за звуком: четверта літера стала o, що й робить це футорком, а не футарком.

ᚠ
1

Feoh

f /f/, /v/

багатство, худоба

Не змінено з Fehu. Давньоанглійське feoh означає як худобу, так і майно взагалі, і від нього походить сучасне англійське fee.

ᚢ
2

Ur

u /u/

тур

Англія зберегла тварину там, де Скандинавія її втратила. Її строфа єдина з трьох традицій, що досі описує бика.

ᚦ
3

Þorn

þ /θ/, /ð/

шип

Перейменована з германського велетня на рослину. Ця літера вирвалася з письма: вона була збережена як þ у давньоанглійській мові з латинським алфавітом і вижила в друку, поки континентальний шрифт не змусив поставити на її місце y.

ᚩ
4

Os

o /o/

рот; бог

Руна, що перетворює футарк на футорк. Давньоанглійська змінила четверту літеру з a на o, і поема тлумачить назву як латинське os, рот, а не як бога Ansuz.

ᚱ
5

Rad

r /r/

їзда, подорож

Не змінено. Давньоанглійське rad дає сучасні road і raid, які почалися як одне слово: поїздка, і поїздка, здійснена проти когось.

ᚳ
6

Cen

c /k/, /tʃ/

смолоскип

Старший футарк Kenaz з доданою паличкою зліва. Тільки Англія читає її як смолоскип; обидві скандинавські поеми називають ту саму руну виразкою.

ᚷ
7

Gyfu

g /ɡ/, /j/, /ɣ/

дар

Збережена, там де молодший футарк від неї відмовився. Давньоанглійське gyfu дає сучасне gift, і її строфа закінчується тим, що означає дар для вигнанця.

ᚹ
8

Wynn

w /w/

радість

Також збережена, і також втікачка: wynn використовувалася як ƿ для звуку w у давньоанглійській мові з латинським алфавітом, поки норманські писарі не замінили її на подвійне u.

Ат Хегля

9–16

Успадковані другі вісім, повні. Англія зберегла Eoh та Peorð там, де Скандинавія відмовилася від обох, тому давньоанглійська поема є єдиним свідченням для кількох рун, що збереглися.

ᚻ
9

Hægl

h /h/, /x/

град

Англія використовувала форму з діагональною рискою в усьому. Давньоанглійське hægl дає сучасне hail.

ᚾ
10

Nyd

n /n/

потреба, примус

Не змінено. Її строфа — єдина в будь-якій традиції, що пропонує вихід з примусу, і лише за умови, що на нього звертають увагу завчасно.

ᛁ
11

Is

i /i/

лід

Не змінено. Давньоанглійська строфа єдина з трьох, яка витрачає більшість своїх рядків на те, який красивий лід.

ᛄ
12

Ger

j /j/

рік, врожай

Перемальована в єдину суцільну форму з двох окремих частин старшого футарка. Давньоанглійське ger є прямим предком year.

ᛇ
13

Eoh

ï /eo/, /ç/

тисове дерево

Збережена там, де молодший футарк від неї відмовився, тому це єдина строфа, прикріплена до руни тиса безперервним походженням, а не через спільну назву.

ᛈ
14

Peorð

p /p/

невідомо

Руна, що не перекладається. Давньоанглійське peorð більше ніде не зустрічається в мові, тому її єдина строфа визначає слово без жодного іншого контексту.

ᛉ
15

Eolhx

x /ks/

осока

Англія зберегла вертикальну форму та назву рослини. Її звукове значення змістилося зі старого кінцевого z до кластера ks, виконуючи дуже мало роботи.

ᛋ
16

Sigel

s /s/

сонце

Давньоанглійське sigel означає сонце і не пов'язане з sigor, перемога. Окультисти двадцятого століття об'єднали ці два поняття, звідки й походить хибне прочитання як перемога.

Ат Тіра

17–24

Успадковані треті вісім, також повні, і закінчуються на eþel, потім dæg — порядок брактеата з Вадстени, а не каменю з Кілвера.

ᛏ
17

Tir

t /t/

зірка; бог Тір

Не змінена за формою, але строфа описує зірку, яка ніколи не сходить зі свого курсу, а не бога. Ще одне пом'якшення християнської ери, як Ansuz, що стала ротом.

ᛒ
18

Beorc

b /b/

береза

Не змінено. Її строфа найдовша з трьох традицій і єдина, що зосереджується на парадоксі дерева, яке дає пагони без насіння.

ᛖ
19

Eh

e /e/

кінь

Збережена там, де молодший футарк від неї відмовився. Давньоанглійське eh споріднене з латинським equus; сучасне англійське horse походить від зовсім іншого кореня.

ᛗ
20

Mann

m /m/

людина

Не змінено, зберігаючи подвійну паличку старшого футарка, яку молодший футарк згорнув. Давньоанглійське man означає людину будь-якої статі.

ᛚ
21

Lagu

l /l/

вода, море

Не змінено. Її строфа розповідає про сухопутну людину на кораблі, що гойдається, а не про моряка, і закінчується на морському скакуні, який не слухається вуздечки.

ᛝ
22

Ing

ŋ /ŋ/

бог Інг

Зазвичай пишеться у формі з ніжкою, закритий ромб піднятий на паличці. Її строфа є фрагментом історії про бога, який вирушив на схід по хвилі, і ця історія втрачена.

ᛟ
23

Eþel

œ /œ/

родовий маєток

Збережена і розміщена перед dæg, а не після неї, дотримуючись порядку брактеата з Вадстени, а не каменю з Кілвера. Давньоанглійське eþel означає батьківщину так само, як і законне володіння.

ᛞ
24

Dæg

d /d/

день

Не змінено. Її строфа — одна з двох у поемі, де прямо сказано, що описана річ належить як багатим, так і бідним однаково.

Англійські доповнення

25–29

П'ять нових літер для звуків, які мала давньоанглійська мова і яких не мала прагерманська, здебільшого як результат i-мутації та інгвеонського розщеплення прагерманського /a/ на три. Усі п'ять з'являються в давньоанглійській рунічній поемі, і з ними ряд досягає форм з двадцяти восьми і двадцяти дев'яти символів, що були у встановленому використанні.

ᚪ
25

Ac

a /ɑ/

дуб

Нова. Коли давньоанглійські звукові зміни перетворили стару руну a на o, знадобилася нова літера для збереженого a. Її строфа розповідає про дуб, що годує свиней та з якого роблять кораблі.

ᚫ
26

Æsc

æ /æ/

ясен

Нова, побудована додаванням риски до старої форми Ansuz. Ansuz фактично розпалася на три літери футорка: os, ac та æsc.

ᚣ
27

Yr

y /y/

лук; інструмент

Нова, для округленого переднього голосного, утвореного внаслідок i-мутації. Назва зазвичай читається як лук або ріг, і її строфа називає її радістю і честю для знаті.

ᛡ
28

Ior

io /io/

вугор; річковий звір

Нова і рідкісна. Її строфа описує істоту, що мешкає у воді, але живиться на суші, зазвичай читається як вугор або бобер.

ᛠ
29

Ear

ea /æɑ/

могила; земля

Нова, і остання строфа поеми. Вона описує землю як огидну для кожної людини, коли плоть починає холонути і тіло віддають землі.

Пізніші та рукописні літери

30–34

Пізні нортумбрійські доповнення. Calc і Gar дійсно вирізьблені на Рутвельському та Б'юкаслському хрестах, де вони зберігають тверді велярні приголосні відмінними від їхніх палаталізованих аналогів. Cweorð, Cealc і Stan фактично існують лише в рукописах, і Р. І. Пейдж стверджував, що кілька з цієї групи є антикварними псевдорунами. Через цю розбіжність опубліковані підрахунки футорка варіюються від 28 до 34.

ᚸ
30

Gar

g /ɡ/

спис

Пізніше доповнення, що відділяє тверде /ɡ/ від Gyfu, яка після палаталізації залишилася покривати кілька звуків. Відсутня в рунічній поемі, але вирізьблена на Рутвельському та Б'юкаслському хрестах.

ᛢ
31

Cweorð

q /kw/

невідомо; вогнище для розпалювання вогню?

Рукописна літера без надійного значення і фактично без епіграфічного використання. Найімовірніше, винахід писарів, що дає рунічному ряду еквівалент для латинської Q.

ᛣ
32

Calc

k /k/

чаша; крейда

Пізніше доповнення для твердого /k/, відділяючи його від Cen з тієї ж причини. Вирізьблена на Рутвельському хресті та в написах на острові Мен і в Шотландії.

ᛤ
33

Cealc

kk /k/

крейда

Подвоєний варіант calc, що з'являється в рукописних рунічних рядах, а не в реальних написах.

ᛥ
34

Stan

st /st/

камінь

Літероподібна лігатура для кластера st. Тільки рукописна, і є причиною, чому опубліковані підрахунки футорка варіюються від 31 до 34.

Звідки ми це знаємо

Кам'яні хрести, скринька з китового вуса, меч у Темзі та один рукопис, що згорів.

Давньоанглійська рунічна поема

Англія скопійовано в 10 столітті; текст давніший

Двадцять дев'ять строф, по одній на руну, кожна з яких — загадковий вірш про назву руни. Це найважливіший єдиний документ для реконструкції значення назви будь-якої руни в будь-якому письмі. Рукопис, Cotton Otho B.x, згорів у пожежі Ешбернем-хауса в 1731 році; текст зберігся лише тому, що Гамфрі Вонлі переписав його в 1705 році для Thesaurus Джорджа Гікса.

Скринька Френкса

Нортумбрія початок 8 століття

Скринька з китового вуса, вирізьблена сценами з германських легенд, римської історії та Євангелій, з підписами давньоанглійськими рунами та латиною. Одна панель написана голосовим шифром. Кришка і три сторони знаходяться в Британському музеї; права панель — у Барджелло у Флоренції.

Рутвельський хрест

Дамфрісшир, Шотландія 8 століття

Англосаксонський кам'яний хрест із рунічними віршами, тісно пов'язаними з давньоанглійською поемою Сон про Хрест (The Dream of the Rood). Розбитий за наказом Церкви Шотландії в 1642 році як ідолопоклонницький і зібраний знову в дев'ятнадцятому столітті.

Б'юкаслський хрест

Камбрія, Англія 8 століття

Пам'ятник, компаньйон Рутвельського хреста, що досі стоїть на своєму церковному подвір'ї, з рунічним меморіальним написом, що зараз сильно вивітрений.

Сакс Беагнота

Річка Темза, Лондон 10 століття

Залізний односічний ніж, інкрустований сріблом, міддю та латунню, з повним двадцятивосьмирунним футорком вздовж однієї сторони та ім'ям Беагнот (Beagnoth) вздовж іншої. Єдиний відомий повний англосаксонський рунічний ряд на предметі, а не в рукописі. Різьбяр переплутав порядок третього ату, що свідчить про те, що навіть вправні майстри не завжди знали розширений ряд напам'ять.

Урни з пагорба Спонг

Норфолк, Англія 5 століття

Три кремаційні урни з раннього англосаксонського кладовища, на яких вибито слово alu дзеркальними рунами. Alu — найпоширеніше слово-оберіг у давнішому германському корпусі, і його значення досі обговорюється. Це одні з найдавніших рунічних предметів в Англії, і вони чітко належать до дохристиянського контексту поховання.

Галловейський скарб

Дамфріс і Галловей, Шотландія заховано бл. 900 року

П'ять сплющених срібних нарукавних кілець із надряпаними англосаксонськими рунами, а не скандинавськими. На одному вказано ім'я Екгбеорхт (Ecgbeorht); найдовший напис читається як DIS IS ÆIGNA FEOH, це багатство громади. Напис, що претендує на сховане срібло для монастирської громади, спростовує припущення, що скарби того часу є здобиччю вікінгів.

Брактеат з Андлі

Саффолк, Англія бл. 450–500

Золотий кулон, що несе один із найдавніших англо-фризьких рунічних написів, із зображенням вовчиці та близнюків римської іконографії над коротким рунічним текстом. Доказ того, що письмо прибуло з найранішим поселенням, а не розвинулося пізніше.

Астрагал із Кейстор-бай-Норвіч

Норфолк, Англія бл. 400

Кісточка щиколотки косулі з кремаційної урни з написом raïhan, що, ймовірно, означає косулю (roe). Можливо, це найдавніший рунічний напис, знайдений в Англії, і він достатньо старий, щоб підняти питання про те, чи є він англосаксонським, чи імпортним.

Труна Святого Катберта

Ліндісфарн, Нортумбрія 698

Дубова труна, вкрита вирізьбленими фігурами, підписаними сумішшю рун і латинських літер, іноді в одному слові. Прямий доказ того, що обидва письма використовувалися пліч-о-пліч у монастирському контексті, а не в протистоянні.

Віденський кодекс 795

Зальцбург 9 століття

Рукопис із кола Алкуїна, у якому назви готських літер наводяться поряд із їхніми рунічними еквівалентами, разом з іншими алфавітами. Частина каролінзького наукового інтересу до збирання писемностей, який випадково зберіг значну кількість германського матеріалу.

Рунічні монети

Англія 7–9 століття

Ранні скіти (sceattas) і пізніші пенні з іменами монетарів рунами, іноді в суміші з латинськими літерами. Монети ввели рунічну грамотність у повсякденний комерційний обіг і дозволяють точно її датувати.

Камені з іменами з Ліндісфарну

Нортумбрія 8–9 століття

Невеликі могильні маркери з особистими іменами рунами та латинським письмом, часто обома на одному камені. Тихе свідчення того, що вибір між двома писемностями не завжди був доктринальним.

Фризькі знахідки

Нідерланди та узбережжя Північного моря 5–8 століття

Невелика група написів на гребінцях, монетах і тисовій паличці, що показує той самий розширений ряд у використанні по інший бік Північного моря. Письмо є власне англо-фризьким, а не суто англійським.

Рунічні підписи Кіневульфа

Англія 9 століття

Чотири релігійні поеми — Юліана, Олена, Христос II і Долі апостолів — епілоги яких складають ім'я поета як рунічний акровірш. Кожна руна працює двічі: як літера імені та, через свою назву-руну, як іменник у реченні. Читання поеми вголос промовляє його ім'я і просить слухачів молитися за нього.

Шифровані руни (Isruna та hahalruna)

Англія та Континент 9 століття і далі

Рукописні системи шифрування, які відкидають форму руни і натомість кодують її координати: до якого ату вона належить і її позицію в цьому аті, записану як пораховані риски або гілки. Вони працюють лише тому, що поділ ряду на три частини був загальновідомим.

Ряд, що зростав

Англосаксонський футорк і молодший футарк є двома відповідями на одну й ту саму проблему, і це протилежні відповіді.

Обидва письма походять від старшого футарка з двадцяти чотирьох рун. Обидва використовувалися людьми, чия мова швидко змінювалася в ті самі століття. У Скандинавії ряд було скорочено до шістнадцяти, і читачеві залишалося розгадувати решту. В Англії та Фризії додавалися літери, поки письмо не змогло записувати те, що люди насправді говорили.

Зростання відбувалося поетапно. Інгвеонське розщеплення збільшило ряд до двадцяти шести. Подальші доповнення закріпили його на двадцяти восьми для практичного різьблення — така кількість інкрустована на Саксі Беагнота, єдиному повному рунічному ряді, що зберігся на предметі. Давньоанглійська рунічна поема присвячує строфу двадцяти дев'яти. Нортумбрійські рукописи та пам'ятники розширюють його до тридцяти трьох, іноді тридцяти чотирьох, залежно від того, які літери рахувати і хто рахує.

Чому змінилася назва

Алфавіт тут не називається футарком, і причина цього криється на четвертій позиції.

У прагерманській мові четвертою руною була ansuz, бог, і вона несла звук a. У північноморських германських діалектах цей єдиний голосний потім розщепився на три напрямки залежно від свого оточення — інгвеонське розщеплення. Назалізований перед носовим приголосним, він округлився до o; передньоязиковий став æ; інакше він залишався заднім ɑ.

Одна літера не могла записувати три звуки, тому форма ansuz була змінена тричі: похилі гілки дали ᚩ os, друга гілка дала ᚫ æsc, а гілки по обидва боки від ніжки дали ᚪ ac. Одна руна старшого футарка перетворилася на три англійські.

Оскільки четвертою літерою тепер була o, перші шість читаються як f-u-þ-o-r-c. Ряд названий за своїм початком точно так само, як алфавіт, тому інший початок означає іншу назву.

Інші доповнення дотримуються тієї ж логіки. ᚣ yr покриває округлений передній голосний, утворений внаслідок i-мутації. ᛠ ear і ᛡ ior покривають дифтонги. Жодного з цих звуків не існувало в мові, для якої були розроблені оригінальні двадцять чотири руни.

Чому це письмо має більше значення, ніж здається з його розміру

Майже кожне значення рун, що використовується сьогодні, походить через Англію, і більшість людей, що використовують ці значення, цього не знають.

Причиною цього є давньоанглійська рунічна поема: двадцять дев'ять строф, по одній на руну, кожна з яких будується навколо назви руни. Це єдине велике джерело імен для рун, які були вилучені з молодшого футарка. Gebo, Wunjo, Perthro, Ehwaz, Ingwaz, Dagaz та Othala не мають жодної норвезької чи ісландської строфи, тому що ці літери зникли зі Скандинавії ще до створення скандинавських поем. Те, що ми знаємо про них, ми знаємо з англійської поеми про інший алфавіт.

Ця поема ледь не загинула. Її рукопис, Cotton Otho B.x, був знищений під час пожежі в Ешбернем-хаусі в 1731 році, яка знищила або пошкодила значну частину бібліотеки Коттона. Текст існує лише тому, що Гамфрі Вонлі переписав його за двадцять шість років до того, для Thesaurus Джорджа Гікса.

Строфи також показують процес християнської обробки язичницького матеріалу. Ansuz стала ротом. Tiwaz стала зіркою, що ніколи не сходить зі свого курсу. Жодного з богів не названо, тоді як ісландська поема п'ятнадцятого століття називає Одіна (Óðinn) і Тіра (Týr) без вагань. Чи Англія забула, чи просто уникала називати їх — відкрите питання.

Руни та латина пліч-о-пліч

Звична історія полягає в тому, що християнство принесло латинський алфавіт, і руни відступили перед ним. Англійські свідчення не підтримують таку чисту версію.

Труна Святого Катберта, виготовлена в Ліндісфарні у 698 році, підписує свої фігури рунами та латинськими літерами, змішаними в межах одного слова. Рутвельський і Б'юкаслський хрести — це християнські пам'ятники, на яких вирізьблені рунічні вірші. Могильні маркери з Ліндісфарну несуть імена обома писемностями, іноді на одному камені. Монетарі карбували свої імена на монетах рунами століттями після навернення.

Дві літери навіть змінили сторону. Þorn була взята до давньоанглійської мови з латинським алфавітом як þ, тому що латина не мала нічого для звуку th, і залишалася в англійському письмі століттями; континентальні друкарі, що не мали шрифту thorn, замінювали її на y, що і є причиною появи псевдо-старовинного "Ye Olde". Wynn використовувалася як ƿ для звуку w, поки норманські писарі не віддали перевагу подвійному u.

Руни вийшли з ужитку в Англії в одинадцятому столітті, пізніше, ніж передбачає репутація письма, і через природне зникнення, а не через заборону.

Про читання цих рун

Сучасне ворожіння на рунах майже завжди використовує двадцять чотири руни старшого футарка, і там, де воно використовує імена та значення, ці значення здебільшого взяті з цієї поеми.

Варто сказати це прямо, бо це створює дивну ситуацію: практика проводиться з одним алфавітом, використовуючи набір значень, записаних для іншого, в християнському рукописі, десь через сімсот років після того, як перший алфавіт вийшов з ужитку. Ніщо з цього не робить практику марною. Це просто означає, що будь-хто, хто стверджує, що має прямий доступ до того, що мав на увазі різьбяр залізного віку, коли писав руну, перебільшує те, що можуть підтвердити докази.

Немає жодної підтвердженої англосаксонської практики витягування рун для отримання відповіді на запитання. Біда описує litterae solutoriae, розв'язувальні літери, про які казали, що вони здатні скидати кайдани, що розповідає нам про те, що нортумбрійський священнослужитель думав про віру людей у письмо, а не про те, що хтось насправді робив.

Часті запитання

Двадцять дев'ять у давньоанглійській рунічній поемі, яка є найбільш чітко визначеним набором, і двадцять вісім у встановленому епіграфічному використанні — саме стільки інкрустовано на Саксі Беагнота. Нортумбрійські рукописи та пам'ятники доводять це число до тридцяти трьох, іноді тридцяти чотирьох. Ця варіативність є реальною і залежить від того, які пізні літери ви визнаєте.

Через свою четверту літеру. Ряд названо за звуками перших шести рун, а інгвеонське розщеплення розділило прагерманське /a/ на три напрямки в північноморській германській мові, округлюючи його до o перед носовими. Форма ansuz була змінена на ᚩ os, ᚫ æsc і ᚪ ac, і з o на четвертому місці ряд читається як f-u-þ-o-r-c.

Це протилежні рішення однієї й тієї ж проблеми. Обидві мови набували звуків, які письмо з двадцяти чотирьох рун не могло розрізнити. Скандинавія скоротила ряд до шістнадцяти і змусила читача визначати різницю з контексту; Англія додавала літери, перейшовши з двадцяти чотирьох до двадцяти шести, потім до двадцяти восьми і далі. Жоден з підходів не є неправильним, і скандинавський підхід залишив набагато більше написів.

Тому що це єдине велике джерело імен для кількох рун. Gebo, Wunjo, Perthro, Ehwaz, Ingwaz, Dagaz та Othala були вилучені з молодшого футарка ще до того, як були складені норвезькі та ісландські поеми, тому в тих поемах немає для них строфи. Майже кожне значення, яке сучасна рунічна практика приписує цим літерам, походить з цієї англійської поеми про інший алфавіт.

Ледве. Її рукопис, Cotton Otho B.x, був знищений під час пожежі в Ешбернем-хаусі в 1731 році, яка пошкодила або знищила більшу частину бібліотеки Коттона. Текст існує завдяки тому, що Гамфрі Вонлі переписав його в 1705 році, за двадцять шість років до того, для публікації у Thesaurus Джорджа Гікса.

Залізний ніж десятого століття, знайдений у Темзі, інкрустований сріблом, міддю та латунню, з повним двадцятивосьмирунним футорком вздовж однієї сторони та ім'ям Беагнот (Beagnoth) вздовж іншої. Це єдиний відомий повний англосаксонський рунічний ряд на предметі, а не в рукописі, і він знаходиться в Британському музеї. Різьбяр переплутав порядок третього ату, що свідчить про те, що навіть вправні майстри не завжди знали розширений ряд напам'ять.

Не безпосередньо, і докази свідчать проти такої однозначної історії. Труна Святого Катберта 698 року змішує руни і латинські літери в межах одного слова. Рутвельський і Б'юкаслський хрести — це християнські пам'ятники, на яких вирізьблені рунічні вірші. Могильні маркери з Ліндісфарну використовують обидва письма, іноді на одному камені. Руни зникли в одинадцятому столітті шляхом вимирання, а не заборони.

Дві. Þorn була взята до давньоанглійської мови з латинським алфавітом як þ, тому що латина не мала літери для звуку th, і вона збереглася в англійському письмі століттями, поки континентальні друкарі, що не мали шрифту thorn, не замінили її на y, утворивши хибне Ye Olde. Wynn використовувалася як ƿ для звуку w, поки норманські писарі не замінили її на подвійне u.

Рідко. Сучасне кидання рун майже завжди використовує двадцять чотири руни старшого футарка, хоча значення, що їм приписуються, здебільшого походять з цієї поеми. Немає жодної підтвердженої англосаксонської практики витягування рун для отримання відповіді на запитання; Біда згадує розв'язувальні літери, про які казали, що вони здатні скидати кайдани, що скоріше відображає вірування щодо письма, аніж задокументований метод.

Власне англо-фризьким. Написи на гребінцях, монетах і тисовій паличці з Нідерландів та узбережжя Північного моря показують той самий розширений ряд у використанні по той бік води, а найдавніші англійські знахідки, такі як брактеат з Андлі, належать до тієї ж традиції. Письмо розвивалося серед тісно споріднених громад на обох берегах, а не лише в Англії.

Залежить від того, які саме. Calc і Gar вирізьблені на Рутвельському та Б'юкаслському хрестах, де вони зберігають тверді велярні приголосні відмінними від їхніх палаталізованих аналогів, тому вони дійсно використовувалися. Cweorð, Cealc і Stan фактично існують лише в рукописах, і Р. І. Пейдж стверджував, що кілька з цієї групи є антикварними псевдорунами — формами, вигаданими писарями, що заповнювали алфавіт, а не літерами, якими хтось писав.

Кіневульф робив це, чотири рази. Поет дев'ятого століття вставив своє ім'я як рунічний акровірш в епілоги Юліани, Олени, Христа II та Доль апостолів, вписуючи руни C, Y, N, E, W, U, L, F у метр так, що кожна з них працює і як літера його імені, і, через свою назву-руну, як іменник у реченні. Кожен, хто читає поему вголос, промовляє його ім'я і спонукається молитися за нього.

Останні публікації

Відкрийте для себе давню мудрість карт Таро та розкрийте таємниці вашої духовної подорожі. Наш блог — це ваш шлях до розуміння багатого символізму, значень і практичного застосування читання карт Таро.