Os

Чому алфавіт змінив свою назву

Ця руна є причиною того, чому англійський ряд називається не футарком, а футорком.

Рунічний алфавіт іменується за звуками перших шести літер, подібно до того, як слово алфавіт походить від альфи й бети. У Старшому Футарку це f-u-þ-a-r-k. У давньоанглійській мові звук четвертої літери огубився з a на o, утворивши f-u-þ-o-r-c.

Зміна початкових літер означає зміну назви, і кожна рунічна система зветься за цим принципом.

Ця трансформація є частиною інгвеонського розщеплення, під час якого прагерманський /a/ в діалектах Північного моря розпався на три звуки: назалізований перед носовим приголосним він огубився в o, передньоязиковий став æ, а в інших випадках залишився заднім ɑ. Одна літера не могла позначати три звуки, тому форму ansuz модифікували тричі: скісні гілки дали цю руну, друга гілка утворила ᚫ æsc, а гілки по обидва боки дали ᚪ ac.

Один знак Старшого Футарка розрісся у три англійські літери, збільшивши ряд до двадцяти шести знаків. Це найяскравіший приклад того, як англосаксонський ряд зростав, тоді як скандинавський скорочувався.

Найраніша надійно датована знахідка цієї руни: брактеат з Андлі (графство Саффолк), золота підвіска кінця V століття, що засвідчує цю зміну на самому світанку англійських джерел.

Бог під покровом мови

Ім'я os глосується латинським ōs (уста), і строфа повністю зосереджена навколо мовлення: першоджерело мови, опора мудрості, втіха радників.

Проте давньоанглійське ōs являє собою також питоме германське слово, що означає бога, споріднене з давньоскандинавським áss і збережене в англосаксонських іменах: Освальд (Oswald), Освін (Oswin), Осрік (Osric), Осберт (Osbert). Кожне з них містить поганське божество у своїй основі, і їх вільно носили християнські королі та святі.

Поет мав слово з подвійним значенням, але склав строфу, розкривши лише одне з них.

Це майже напевно свідомий вибір. Окремий англосаксонський рукописний глосарій пов'язує цю руну з Воденом (Woden) як повелителем усякої мови, що свідчить про збереження давньої асоціації, яку свідомо відклали, а не забули.

Порівняйте це із сусідами: ісландська поема XV століття, написана в християнській країні через чотириста років після хрещення, прямо називає Одіна. Англія, ближча до доби навернення, утрималася від цього.

Ordfruma

Ключовим словом строфи є ordfruma, яке більшість перекладачів подають як «джерело» або «початок», хоча його зміст набагато гостріший.

Ord : це вістря: наконечник списа, гострий кінець. Fruma означає початок або вождя. Ordfruma є першопочатковою точкою, тим, що очолює рух; давньоанглійська мова вживає це слово як щодо Бога-Творця, так і щодо ватажка, який розпочинає справу.

Отже, уста є не просто місцем, звідки лунає голос. Це його вістря: момент, коли те, що існувало лише як думка, стає дією з відчутними наслідками.

Решта строфи так само прагматична. Wisdomes wraþu, опора мудрості: мовлення утримує знання, адже в усній культурі невисловлене знання згасає. Witena frofur, втіха радників: вітенагемот був королівською радою, і вся його діяльність полягала в живій мові.

У ворожінні

Ос уособлює повідомлення та мить, коли воно досягає мети.

Вона знаменує перехід від невисловленого до мовленого: слушна порада, наставник, новина, та сама фраза, яка розставляє все по місцях. Найчастіше вона описує вплив ззовні, нерідко через уста іншої людини; у питаннях вибору вона вказує на те, що відповідь прийде як чітка інформація, а не внутрішнє передчуття.

Значення ordfruma загострює це тлумачення: йдеться не про буденні балачки, а про поворотний пункт. Ос з'являється там, де сказане слово змінить перебіг подій.

Тлумачення через осяяння (ідею, що спадає на думку цілісною) спирається на архаїчне значення бога, а не на цю строфу, хоча саме воно є найпоширенішим у сучасній практиці. Варто розрізняти, з якого історичного пласта походить кожен відтінок.