Сучасні рамки

Двійковість і синхронічність

Дві спроби пояснити Книгу Змін західними термінами, одна математична, одна психологічна. Обидві широко повторюють, обидві цікавіші за свої популярні версії, і обидві регулярно формулюють так, що це просто неправда.

1701
діаграма доходить до Лейбніца
1950
опубліковано передмову Юнга
64
гексаграми, і кодони

Твердження

У популярних викладах три різні аргументи зливаються в один. Розділивши їх, видно, що з них тримається, а що ні.

🔢

Розклад Фу Сі

Сунський Китай XI століття

«Переднебесний» розклад Шао Юна, породжений повторним поділом на інь і ян. Читаючи перервані риски як нуль, а суцільні як одиницю, він дає підряд цілі числа від нуля до шістдесяти трьох.

🧮

Впізнавання Лейбніца

Ганновер 1701–1703

Він уже розробив двійкову арифметику, коли прийшла діаграма Буве. Він знайшов відповідність і сприйняв її як доказ того, що давня цивілізація осягнула ту саму структуру.

⚠️

Твердження навпаки

популярні викладення від XX століття

Часто кажуть, що І Цзин надихнув двійкову систему, а тим самим і комп'ютер. Це не так. Двійкова праця Лейбніца передує діаграмі, а розклад Шао Юна був космологічний, а не арифметичний.

🎲

Синхронічність

Цюрих 1930-ті — 1950-ті

Запропонований Юнгом акаузальний поєднувальний принцип, що пов'язує психічний стан і зовнішню подію значуще, без того, щоб один спричиняв інший. Розроблений почасти, аби пояснити його власний досвід звертання до Змін.

📖

Експеримент передмови

Цюрих 1949

У передмові до видання Бейнс Юнг кидає гексаграму, питаючи, що Зміни скажуть про власне представлення англомовному світові, і повідомляє відповідь. Разючий шматок письма, хоч би якого висновку дійти.

🔗

Що означає «акаузальний»

Цюрих 1952

Юнг прямо казав, що не пропонує прихованого причинового механізму. Це робить поняття важким для перевірки, що критики трактують як фатальну ваду, а прихильники — як саму суть.

🧬

Аналогія з генетичним кодом

Європа й Америка від 1970-х

Шістдесят чотири гексаграми, шістдесят чотири кодони ДНК. Цей збіг породив літературу, що зіставляє одне з іншим, найпомітніше — праця Мартіна Шенбергера. Жодного біологічного твердження звідси не випливає.

➗

Чому обидва — 64

— —

Гексаграми — це шість позицій із двома станами, два в шостому степені. Кодони — це три позиції з чотирма станами, чотири в третьому степені. Обидва досягають шістдесяти чотирьох різною арифметикою, і внутрішні будови не відповідають одна одній.

🎼

Випадковість як метод

Нью-Йорк від 1951

Джон Кейдж уживав кидки гексаграм, щоб ухвалювати композиційні рішення, знімаючи власний смак із роботи. Вживання книги, що не потребує жодного метафізичного твердження.

🕸️

Структурне читання

Захід XX століття

Трактування шістдесяти чотирьох як повного комбінаторного набору для опису станів і переходів, цікавого системним мислителям і кібернетикам незалежно від ворожіння.

💻

Випадковість і програми

увесь світ від 1980-х

Якщо роботу виконує синхронічність, чи годиться псевдовипадковий генератор? Практики розходяться, а деякі інструменти вживають апаратний шум, щоб обійти це питання.

🪤

До чого спонукають аналогії

— —

Числовий збіг легко знайти й важко обмежити. Література про кодони — найясніший випадок, коли відповідність породила десятиліття писань, не породивши жодного перевірного твердження.

Люди й джерела

Хто висунув кожен аргумент, у якій формі, і що він насправді стверджував на противагу тому, що йому приписують.

Йоахим Буве

1656–1730 Франція і Пекін

Єзуїт-математик при дворі Кансі й провідний фігурист, який вірив, що китайська класика зберігає спотворене біблійне об'явлення. 1701 року він надіслав Лейбніцу діаграму гексаграм.

Ґотфрід Вільгельм Лейбніц

1646–1716 Ганновер

Працював над двійковою арифметикою від 1670-х і опублікував про неї 1703 року, наводячи китайську діаграму як давнє підтвердження. Він не навчився двійкової системи зі Змін і ніколи цього не стверджував.

Шао Юн

1011–1077 Лоян

Створив розташування послідовним поділом на інь і ян із космологічних причин. Те, що це породжує двійкову лічбу, — наслідок процедури, а не мета, яку він переслідував.

К. Ґ. Юнг

1875–1961 Цюрих

Десятиліттями звертався до Змін і написав передмову до видання Бейнс. Його есей про синхронічність 1952 року, написаний за участі Вольфганга Паулі, — найповніший виклад цієї ідеї.

Вольфганг Паулі

1900–1958 Цюрих

Нобелівський фізик, що працював із Юнгом над томом, у якому вийшов есей про синхронічність. Його участь часто наводять як таку, що додає науковості, а їхня співпраця була справді дослідницькою, а не фізичною теорією.

Видання Бейнс

1950 Нью-Йорк

Німецький переклад Ріхарда Вільгельма, переданий англійською Кері Ф. Бейнс, із передмовою Юнга. Книга, крізь яку обидві ці рамки дійшли до масового західного читача.

Мартін Шенбергер

1973 Німеччина

Опублікував найвідомішу книгу, що зіставляє шістдесят чотири гексаграми з шістдесятьма чотирма кодонами ДНК. Вона започаткувала жанр, що триває попри відсутність будь-якого перевірного наслідку.

Джон Кейдж

1912–1992 Нью-Йорк

Уживав кидки гексаграм у композиції від 1951 року, а пізніше — числа, породжені комп'ютером. Його цікавило усунення наміру з роботи, що не потребує жодного твердження про те, як діє оракул.

Гельмут Вільгельм

1905–1990 Сієтл

Професійний синолог і син Ріхарда Вільгельма, чиї лекції дали західним читачам науковий виклад будови книги як противагу спекулятивнішим рамкам.

Річард Дж. Сміт

сучасність Г'юстон

Його культурна історія Змін ретельно висвітлює західне сприйняття, зокрема те, як історія з Лейбніцем спотворилася в популярному переказі.

Скептична література

від XX століття академія

Історики математики й синології неодноразово виправляли твердження про двійковість, і виправлення раз по раз не витісняє популярну версію.

Ширше сприйняття

від XVII століття Європа й Америка

Ці дві рамки належать до довшої історії західного залучення, висвітленої на сторінці школи західної рецепції, від єзуїтського фігуризму до недавнього історичного повороту.

Дві рамки, обидві варті точного формулювання

Коли західні автори намагаються пояснити, чому Книга Змін може бути більшим за забобон, вони сягають по один з двох аргументів. Або книга таємно є математикою, що передбачила двійкову систему, а тим самим обчислення; або вона діє через синхронічність, принцип, що пов'язує внутрішні стани й зовнішні події без причини. Обидва аргументи мають справжній зміст. Обидва зазвичай формулюють неправильно.

Що насправді знайшов Лейбніц

1701 року Йоахим Буве, єзуїт-математик при дворі Кансі, надіслав Лейбніцу діаграму шістдесяти чотирьох гексаграм у розташуванні, приписуваному Фу Сі, а насправді придуманому Шао Юном в XI столітті.

Лейбніц одразу побачив, що коли читати перервану риску як нуль, а суцільну як одиницю, розташування переліковує цілі числа від нуля до шістдесяти трьох підряд. Він опублікував про це 1703 року і вважав це чудовим.

Тепер виправлення, і воно важить. Лейбніц працював над двійковою арифметикою від 1670-х, за десятиліття до появи діаграми. Він не навчився цього зі Змін і ніколи так не стверджував. Він стверджував підтвердження: доказ, як він це читав, що давня цивілізація осягнула структуру, яку він відкрив заново.

Шао Юн також не займався арифметикою. Він породив послідовність, повторно ділячи інь від ян із космологічних причин, а двійковий порядок постає з цієї процедури як наслідок, а не мета. Ніщо в китайських джерелах не трактує розташування як числову систему.

Тож популярне твердження, що І Цзин надихнув двійкову систему, а тим самим комп'ютер, перевертає історію на кожному кроці. Формальна відповідність точна й справді разюча. Причинова історія, прикладена до неї, хибна.

Що стверджує синхронічність

Юнг десятиліттями звертався до Змін і хотів пояснення, чому вони, здається, працюють. Синхронічність — його відповідь: принцип, за яким психічний стан і зовнішня подія можуть значуще пов'язуватися без того, щоб один спричиняв інший, або щось третє спричиняло обидва.

Його передмова до видання Бейнс 1950 року робить дещо доволі сміливе. Замість сперечатися про метод, він ним користується, кидаючи гексаграму, щоб запитати, що Зміни скажуть про власне представлення англомовному світові, а тоді тлумачить відповідь у друці.

Труднощі поняття структурні, і Юнг це знав. Він прямо казав, що не пропонує прихованого причинового механізму, а це означає, що синхронічність — не те твердження, яке можна перевірити, а тоді підтвердити чи спростувати. Критики трактують це як фатальну ваду; прихильники — як саму суть, оскільки причинове пояснення було б уже іншою теорією. Участь Вольфганга Паулі в томі, де вийшов есей, часто наводять як таку, що додає фізичної респектабельності, і варто ясно сказати, що їхня співпраця була дослідницькою, а не внеском у фізику.

Хоч би якими були її переваги, ідея виконала конкретну історичну роботу. Вона дала освіченим західним читачам дозвіл сприймати оракул серйозно, не вірячи у ворожіння, і саме цим значною мірою пояснюється, чому повоєнний Захід прийняв книгу як психологічний інструмент, а не забобон.

Твердження про ДНК

Існує шістдесят чотири гексаграми. Існує шістдесят чотири кодони ДНК. Від 1970-х, почавши помітно з Мартіна Шенбергера, з'явилася література, що зіставляє одне з іншим.

Арифметика не підтримує цю аналогію. Гексаграми — це шість позицій, кожна з двома станами, два в шостому степені. Кодони — це три позиції, кожна з чотирма станами, чотири в третьому степені. Обидва досягають шістдесяти чотирьох різними шляхами, і внутрішні будови не відповідають одна одній: немає принципового способу сказати, якому кодону відповідає дана гексаграма, і різні автори дають різні зіставлення без способу обрати між ними.

Жодного біологічного чи тлумачного наслідку звідси теж не випливає. Жодне зіставлення не передбачило нічого про білок, і жодне не поліпшило читання. Це числовий збіг, що породив п'ятдесят років писань, не породивши жодного перевірного твердження, і це варто назвати прямо.

Вживання, що не потребує теорії

Джон Кейдж дає найясніший альтернативний приклад. Від 1951 року він уживав кидки гексаграм, щоб визначати висоту звуку, тривалість і динаміку, і продовжував це чотири десятиліття, пізніше — з числами, породженими комп'ютером.

Його метою було зняти власний смак із роботи. Це не потребує жодного погляду на те, чи оракул щось знає: потрібно лише, щоб процедура була поза його уподобаннями. Це нагадування, що книгою можна користуватися серйозно, не приймаючи жодної з двох рамок вище.

Де це лишає читача

Дві позиції здаються обґрунтованими. Математична відповідність справжня, а причинова історія про неї — ні, тож чесна версія полягає в тому, що розташування Шао Юна й двійкова лічба поділяють структуру, що цікаво і не означає впливу в жоден бік. Синхронічність — справжня спроба розв'язати важку проблему, яка, за задумом самого автора, не піддається перевірці, і читач може знайти її освітлювальною чи порожньою, і жодна з позицій не буде необґрунтованою.

Що необґрунтовано, так це повторювати, що І Цзин дав нам комп'ютер або що його шістдесят чотири фігури кодують генетичний код. Сторінка школи західної рецепції висвітлює довшу історію, до якої належать ці дві рамки.

Часті запитання

Усі методи І Цзин

Останні публікації

Відкрийте для себе давню мудрість карт Таро та розкрийте таємниці вашої духовної подорожі. Наш блог — це ваш шлях до розуміння багатого символізму, значень і практичного застосування читання карт Таро.