Магічні формули

Що вважається формулою

Більшість рунічних написів є просто іменами. Поминальний камінь називає померлого та людину, яка його встановила; побутовий предмет містить ім'я власника або майстра. Саме такі тексти становлять переважну частину всього корпусу, і в них немає нічого таємничого.

Формула має зовсім іншу природу: це слово, яке з'являється на не пов'язаних між собою предметах, у різних регіонах і протягом тривалого часу, причому в контекстах, де немає інших спільних рис. Подібне повторення не може пояснюватися власними іменами чи звичайною лексикою: перед нами стала словесна конструкція, що виконувала конкретну роль.

У корпусі Старшого Футарка надійно зафіксовано лише три такі слова:

alu: найпоширеніше з них, відоме на брактеатах, амулетах і поховальних урнах від Данії до Англії. Етимологічно воно пов'язане з елем та сп'янінням, а через них: з екстатичними станами та контактом із померлими.

laukaz: цибуля-порей, яка іноді скорочувалася до форми lauz або позначалася однією руною. Рослини роду Allium посідали важливе місце в германських уявленнях про здоров'я та ріст.

auja: удача або божественна прихильність.

Ось і весь перелік: лише три слова. Усе інше, що подекуди називають рунічними формулами, належить до значно пізнішого часу, трапляється вкрай рідко або є сучасною вигадкою.

Прочитані, проте не перекладені

У цьому полягає найбільш незручний для дослідників аспект теми.

Слово alu можна чітко прочитати. Руни не викликають сумнівів, саме слово лишається незмінним на десятках різних предметів, а його етимологія загалом зрозуміла. Чого ніхто не здатний пояснити: якого саме результату прагнули досягти, вирізьблюючи його на поховальній урні.

Цю прогалину навряд чи вдасться заповнити завдяки глибшим дослідженням. Жодного тогочасного тексту з поясненням цієї практики не збереглося, оскільки від тієї епохи взагалі не дійшло жодних писемних пам'яток, крім самих коротких написів. Германський світ V століття є доісторичним у прямому сенсі: це доба, що передувала появі власної писемної традиції.

Будь-які припущення про призначення слова alu (захист, освячення, заклик екстатичних станів чи згадка про ритуальне узливання) залишаються лише висновками з етимології та археологічного контексту. Частина цих здогадів виглядає переконливо, проте жоден із них не спирається на прямі історичні свідчення.

Те саме стосується всієї цієї категорії. Ми маємо самі слова, але не маємо жодних інструкцій до них.

Камені з прокльонами

Два монументи у Блекінге на півдні Швеції дають найвагоміші свідчення того, що в давнину від рун очікували реальної дії.

Б'єркеторпський камінь сягає 4,2 метра заввишки й містить праскандинавський напис, який зазвичай читають так: «Я, майстер рун, приховую тут руни сили. Приречений на невпинні муки від підступності та на неминучу згубну смерть той, хто зруйнує цей пам'ятник. Я прорікаю загибель».

Розташований неподалік Стентофтенський камінь містить подібну формулу, але додає важливу деталь: він використовує руну Єра як окрему ідеограму, що позначає добрий урожай, а не просто звук j. Цей одиничний приклад слугує найкращим свідченням у всьому корпусі на користь того, що руни могли сприйматися як цілісні поняття, а не тільки як літери.

Ключовим словом напису на Б'єркеторпському камені є ginnarunaz, яке зазвичай перекладають як руни сили або величні руни. Це рідкісний випадок, коли текст коментує сам себе: напис прямо описує власну дію.

Масштаб пам'ятки також має значення. Хтось видобув у кар'єрі, обтесав, підняв і вкрив письмом чотириметровий камінь лише для того, щоб погрожувати кожному, хто зазіхне на монумент. Хоч би як творці уявляли дію цієї погрози, вони доклали до неї колосальних зусиль.

Послідовності, які ніхто не може прочитати

Ціла низка написів містить рунічні послідовності, які не складаються у слова жодної відомої мови, і підхід до їхнього тлумачення утворює головну лінію розколу серед дослідників.

Кістяний амулет із Ліндгольма зі Швеції містить початковий фрагмент ek erilaz sa wilagaz hateka («Я, еріль, звуся підступним»), після якого йде довгий ряд повторюваних рун, зокрема вісім знаків a поспіль та інші літерні скупчення.

Держак списа з Крагегуля з Данії демонструє схожу будову: зрозуміла початкова фраза переходить у серію повторень.

Загальноприйнята інтерпретація розглядає такі ряди як магічні: повторення сприймається як підсилення дії, числова закономірність або графічний запис усного замовляння.

Головне заперечення науковців полягає в тому, що нерозшифроване не означає магічне. Послідовність, яку ми не можемо прочитати, може виявитися невідомим діалектом, утраченою системою скорочень, тренуванням різьбяра, звичайною помилкою, орнаментом або символічним жестом на зразок «це є письмо». Пояснювати незрозумілий напис магією лише тому, що його не вдалося прочитати, є давньою методологічною помилкою у вивченні стародавньої писемності.

Обидва погляди відстоюють авторитетні фахівці. Чесний підсумок полягає в тому, що ці послідовності є реальними, навмисними, структурованими, проте досі не зрозумілими.

Літературні формули з'явилися значно пізніше

Більшість уявлень про рунічну магію, що побутують сьогодні, походить із давньоскандинавської літератури, а не з археологічних написів, і цю межу вкрай важливо усвідомлювати.

У поемі «Мова Сіґрдріви» валькірія навчає Сіґурда рун перемоги, рун пива, рун народження, рун хвиль, рун цілительства, рун мови та рун думки, вказуючи, де саме слід вирізьбити кожну з них. У «Промовах Високого» Одін перелічує вісімнадцять відомих йому заклинань. У «Поїздці Скірніра» герой залякує дівчину, вирізьблюючи руну þurs та ще три знаки. «Сага про Босі» містить буслубен: віршований прокльон, що завершується рунічною загадкою.

Усі ці твори датуються XIII століттям або навіть пізнішим часом. Вони були записані в християнській Ісландії про легендарне минуле, через шістсот-вісімсот років після того, як Старший Футарк остаточно вийшов із живого вжитку.

Ці тексти є чудовим свідченням того, у що вірили середньовічні ісландці щодо можливостей рун. Проте вони не пояснюють, що саме робили різьбярі V століття, і змішування цих двох абсолютно різних пластів пам'яток залишається найпоширенішою помилкою в популярній літературі.

Що можна стверджувати напевно

Короткий підсумок, оскільки в цій темі надмірна впевненість і перебільшення давно стали звичним явищем.

Так: три слова стабільно повторюються як усталені формули у давньому корпусі. Два монументальні камені містять прокльони проти кожного, хто спробує їх зруйнувати, причому один із них прямо називає власні руни сповненими сили. На Стентофтенському камені одна з рун використана як ідеограма. Повторювані та складені руни зустрічаються на зброї й амулетах у комбінаціях, які виглядають цілком свідомими. Середньовічна ісландська література докладно описує складні ритуали рунічної магії.

Ні: ніхто не здатний достеменно перекласти функцію слова alu. Від періоду побутування написів не збереглося жодного пояснювального тексту. Магічний характер нерозшифрованих послідовностей залишається недоведеним. Літературні джерела не є сучасними епіграфічним пам'яткам. В археологічних записах немає жодної зафіксованої формули для ворожіння, зцілення чи кохання, хоч би скільки про це розповідали саги.

Найбільш зважена позиція полягає в тому, щоб бачити реальні археологічні факти поруч із прогалинами в наших знаннях і чітко розрізняти одне й інше.