Þurs

Ким був þurs

Турси (þursar) і йотуни (jötnar) у скандинавській космології уособлюють первісні сили, що протистоять богам, і вони зовсім не є просто великими людьми. Вони належать зовнішньому світові: Утґарду (Útgarðr), простору за межами огорожі, на противагу Мідґарду (Miðgarðr), захищеному центрові. Це просторове розмежування слугує основоположним принципом скандинавського світогляду.

Це надає руні чіткого і суворого характеру. Турс не є злим у моральному сенсі: це те, що перебуває зовні, перевершує вас силою і не має перед вами жодних зобов’язань. Усі соціальні звичаї скандинавів (кровна спорідненість, клятва, вира, гостинність) діють лише всередині огорожі й не досягають того, що лежить поза нею.

Обидві поеми зберігають мотив загрози. Норвезька стверджує, що велетень спричиняє kvinna kvillu, хворобу або страждання жінкам. Ісландська повторює це як kvenna kvöl, мука жінок, додаючи мешканця скель і чоловіка велетунки.

Мука жінок

Обидві поеми звертаються до тієї самої асоціації, і варто прямо розглянути її найбільш імовірне значення.

Найправдоподібніше тлумачення стосується тяжких хвороб і ускладнень під час пологів та вагітності, які в ті часи забирали життя багатьох жінок і не мали раціонального пояснення. Приписування невидимої причини ворожій зовнішній силі було природною реакцією культури, позбавленої знань про мікроорганізми.

Існує тісно пов’язана й добре описана традиція в пізніших скандинавських та англосаксонських джерелах, де недуга взагалі тлумачилася як напад ззовні (удар ельфів, вторгнення ворожої сутності), а лікування полягало у вигнанні нападника, а не в лікуванні тіла. Обидві рунічні поеми є стислими свідченнями цього світосприйняття.

Сучасному читачеві слід сприймати це як історичне уявлення про хвороби, а не як твердження про жінок.

Єдина руна із засвідченим магічним застосуванням

Саме це принципово вирізняє Турс з-поміж її попередниць у Старшому Футарку і залишається винятком у всьому масиві пам’яток.

У строфі 36 поеми «Подорож Скірніра» (Skírnismál) у Старшій Едді Скірнір погрожує Герд, примушуючи її до шлюбу з Фрейром. Він каже, що виріже для неї þurs і три інші знаки: хтивість, безумство та нестерпне бажання, додаючи, що зітре їх так само легко, як і наніс. Це названа на ім’я руна, застосована як прокляття в художньому тексті з чітко окресленим наслідком.

«Закляття Бусли» (Buslubæn), поема прокльонів у пізній «Сазі про Босі», закінчується послідовністю рун, яку читачеві пропонується розгадати, і належить до тієї самої традиції рунічного чаклунства.

Обидва тексти є літературними і пізніми (XIII століття і пізніше), тому не дають прямих свідчень про звичаї доби вікінгів. Проте вони доводять, що середньовічні ісландці вірили, що певну руну можна вирізати для завдання конкретної шкоди, і цією руною була саме ця.

Це чітке історичне свідчення, і це значно більше, ніж існує для будь-якої іншої літери ряду.

У читанні

Турс постає у розкладі як ворожа сила, з якою неможливо домовитися.

Якщо руну Турисаз Старшого Футарка можна тлумачити як захисний шип (англійське бачення), то скандинавська традиція не містить такого пом’якшення. Обидві поеми описують силу, яка завдає страждань. У шістнадцятизначному ряду це руна того, що суне на вас з-за меж огорожі: недуга, агресивний опонент чи обставини, за якими стоїть чужа воля.

Контекст Skírnismál додає другий, тривожний вимір: примус. Руна з’являється в літературі як засіб зламати чужу волю і вимусити згоду. У розкладі це вказує на тиск, що чиниться на людину або виходить від самого запитувача, що варто чітко окреслювати в питаннях взаємин.

Перевернуте значення тут не пропонується. Тлумачення перевернутих знаків є сучасною традицією, створеною довкола Старшого Футарка, для якої в джерелах Молодшого Футарка немає жодних підстав.

Як літера

Турс охоплювала обидва міжзубні фрикативні звуки: глухий th у слові thin та дзвінкий th у this. Давньоскандинавська мова розрізняла їх у вимові, але рунічне письмо не розділяло їх на письмі.

Життя цієї літери тривало довше за саме рунічне письмо. Англосаксонські та скандинавські переписувачі, що послуговувалися латинською абеткою, зберегли її як þ, а ісландська мова вживає її й сьогодні, залишаючись єдиною живою мовою з цією літерою.