Брактеати

Що таке брактеат

Брактеат являє собою тонкий золотий диск, відштампований з одного боку так, що зображення виходить рельєфним, споряджений вушком і призначений для носіння на шнурку або ланцюжку. Більшість із них мають розмір великої монети. Золото нерідко буває надзвичайно тонким, у чому й полягає задум: річ створювалася для демонстрації престижу, а не як запас дорогоцінного металу.

Вони належать до вузького часового проміжку. Традиція зародилася у V столітті, розквітла в VI столітті й після цього згасла. До наших днів дійшло близько тисячі екземплярів, зосереджених переважно в Данії, на півдні Швеції та в Норвегії, з окремими знахідками аж до Англії та континенту.

За своїм походженням ці вироби є наслідуванням. Римські імператори дарували золоті медальйони союзникам і вождям варварських племен на порубіжжі імперії; на цих медальйонах карбувався профіль імператора. Скандинавські майстри епохи переселення народів скопіювали цей формат, а згодом поступово переосмислили його: голова імператора перетворилася на велику чоловічу голову, кінь під нею збільшився, поруч з'явилися птахи, і за кілька поколінь портрет трансформувався у самобутню іконографію.

Отже, брактеат є статусним виробом, форма якого постала як копія чужого престижного предмета.

Сакральні слова

Приблизно п'ята частина збережених брактеатів містить руни, і саме тому вони мають виняткове значення для вивчення цієї писемності.

Невеликий набір слів повторюється настільки регулярно, що сприймається як усталені формули:

alu (алу): найпоширеніше слово, засвідчене на брактеатах, амулетах і поховальних урнах у всьому ареалі Старшого Футарка. Етимологічно воно пов'язане з пивом та сп'янінням, а через них: з екстатичними станами, захистом і контактом із померлими. Для чого воно насправді призначалося, досі не з'ясовано, що досить примітно для слова, яке зустрічається так часто.

laukaz (лауказ): цибуля-порей. Рослини роду Allium посідали помітне місце в германських уявленнях про зцілення та життєву силу, а саме слово іноді скорочувалося до lauz або позначалося однією руною. Це один із двох варіантів реконструкції назви руни Laguz.

auja (ауя): удача або божественна прихильність.

Це найближчий аналог стандартних формул у збереженому корпусі текстів, і їхнє первісне значення досі не розгадане. Чесна наукова позиція полягає в тому, що ми можемо їх прочитати, проте не здатні пояснити їхню функцію.

Викрадений алфавіт

Два брактеати мають значно більшу вагу за всі інші, і один із них утрачено.

Брактеат із Вадстени, знайдений у Швеції й датований приблизно 500 роком, містить повний двадцятичотирирунний Старший Футарк, розділений крапками на три групи по вісім знаків. Це пряме свідчення поділу на еттіри (ættir): три частини рунічного ряду, які сьогодні сприймаються як належне в кожній книзі про руни і на яких базуються середньовічні ісландські тайнописи.

Без знахідки з Вадстени та її пошкодженого двійника, брактеата із Грумпана, який демонструє такий самий порядок, поділ на еттіри вважався б пізньою рукописною традицією без жодного стародавнього підтвердження.

Брактеат із Вадстени викрали з Державного історичного музею Швеції у 1938 році, і його так і не повернули. Він зберігся лише на фотографіях, гіпсових зліпках і малюнках.

Це вже другий випадок у цьому розділі, коли засадничий документ існує лише в копіях: Давньоанглійська рунічна поема згоріла у 1731 році й дійшла до нас завдяки транскрипту Вонлі, а першоджерело свідчень про еттіри викрали у 1938 році, тому воно збереглося лише у репродукціях.

Хто їх носив

Брактеати знаходять у скарбах і похованнях, і поховальний контекст дає чітку картину: якщо брактеат виявлено в могилі, це зазвичай жіноче поховання, причому поховання жінки високого рангу.

Це спростовує поширене уявлення. Перед нами не амулети воїнів, а коштовні прикраси знаті, покладені в могили знатних жінок в епоху, коли скандинавські суспільства виробляли величезну кількість золота й закопували значну його частину в землю.

Скарби становлять інший контекст знахідок, і приховування коштовностей у той період навряд чи пояснюється суто міркуваннями безпеки. У V–VI століттях у землю лягла величезна маса золота, яку ніхто не забрав назад; характер розміщення знахідок, особливо у вологих ґрунтах, свідчить про свідомий ритуал, а не про спробу сховати майно від ворогів.

Про значення цього звичаю й досі точаться суперечки. Безсумнівним залишається одне: історія брактеата часто завершувалася свідомим рішенням залишити його там, звідки його ніколи не мали повернути.

Проблема з визначенням їх як амулетів

Брактеати часто описують як захисні амулети, і це припущення цілком може бути справедливим. Проте важливо усвідомлювати: це лише гіпотеза, а не доведений факт.

На користь цієї версії свідчать такі факти: ці предмети компактні й призначені для носіння на тілі; вони містять слова на кшталт alu та auja, схожі на сакральні формули; їхні зображення включають постаті, які пізніша скандинавська традиція пов'яже з Одіном, і коней, чиї сцени іноді тлумачать як зцілення; зрештою, вони опинялися в навмисних сховищах.

Але є й аргументи проти того, щоб вважати це питання вирішеним: у V столітті ніхто не зафіксував у письмовій формі призначення цих виробів; слово alu залишається неперекладеним; ототожнення образу VI століття з Одіном спирається на літературу, записану через сімсот років; нарешті, статусна прикраса заможної жінки взагалі не потребує обов'язкового магічного пояснення. Теорія ювелірної прикраси є цілком достатньою для ювелірного виробу.

Виважене формулювання полягає в тому, що брактеати є елітарними прикрасами, окремі з яких містять формульні слова невідомого призначення, створеними в епоху, релігія якої не зафіксована у прямих письмових джерелах. Така відповідь менш ефектна, ніж слово «амулет», зате саме її підтверджують факти.