Рунічні писемності

Молодший Футарк

Руни епохи вікінгів. Шістнадцять знаків, скорочені з двадцяти чотирьох рун Старшого Футарка саме в той час, коли давньоскандинавська мова набула більше звуків, ніж будь-коли. Це найуживаніша рунічна писемність в історії і водночас найбільш неоднозначна, і обидва факти мають спільну причину.

16
рун
3,000+
збережених рунічних каменів
c. 800–1100
років н. е. у вжитку

Ряд

Шістнадцять рун за порядком, згруповані у три етти (ættir), як вони збереглися після скорочення. На кожній картці спочатку показано довгогілкову форму, а поруч із нею короткогілковий варіант, якщо вони відрізняються.

Етт Фрейра

1–6

Скорочений з восьми до шести знаків. Руни Гебо (Gebo) та Вуньо (Wunjo) були повністю відкинуті, і тепер ця група утворює саму назву алфавіту: f, u, þ, ą, r, k.

ᚠ
1

Фе (Fé)

f /f/, /v/

багатство, худоба

Зберегла форму та значення руни Феху (Fehu) зі Старшого Футарка без змін. Обидві скандинавські поеми починаються не з процвітання, а зі сварки родичів через гроші.

ᚢ
2

Ур (Úr)

u /u/, /o/, /y/, /ø/

шлак; мжичка

Дикий тур вимер у Скандинавії, тому назву переосмислили. Норвегія, де виплавляли залізо, тлумачила її як шлак; в Ісландії її розуміли як холодний дощ.

ᚦ
3

Турс (Þurs)

þ /θ/, /ð/

велетень, велет

Збереглася без змін. Обидві скандинавські поеми зберігають образ велетня і в обох він описаний вороже. Ісландський коментар зіставляє його із Сатурном.

ᚬ ᚭ
4

Асс / Осс (Áss / Óss)

ą /ɑ̃/, /o/

бог, ас; гирло річки

Стара руна a, що тепер передає носовий голосний. Ісландія зберегла значення бога та прямо назвала Одіна (Óðinn); Норвегія використала омофон óss (гирло річки).

ᚱ
5

Рейд (Reið)

r /r/

верхова їзда, подорож

Збереглася без змін. Обидві поеми зосереджені на коні: швидка подорож і тяжка праця для скакуна.

ᚴ
6

Каун (Kaun)

k /k/, /g/, /x/, /ŋ/

виразка, рана

Руна Кеназ (Kenaz) зі Старшого Футарка, до якої додали повний вертикальний стовбур. Тепер вона передає водночас k, g, велярний фрикатив і ŋ, несучи найважче фонетичне навантаження в ряду.

Етт Хагалла

7–11

Скорочений до п'яти знаків. Руни Ейваз (Eihwaz) та Пертро (Perthro) зникли; Єра (Jera) була перебудована на руну a; а Альгіз (Algiz) була вилучена з середини і перенесена в самий кінець ряду.

ᚼ ᚽ
7

Хагалл (Hagall)

h /h/

град

Змінила форму, отримавши перехресний штрих. В обох поемах це найхолодніше зерно, а норвезька строфа поєднує її з рядком про Христа, який створив світ.

ᚾ ᚿ
8

Наудр (Nauðr)

n /n/

нужда, скрута, примус

Збереглася без змін. У Норвегії її образ пов'язують із голою людиною на морозі, а в Ісландії з горем рабині.

ᛁ
9

Ісс (Íss)

i /i/, /e/

лід

Простий одиночний стовбур, який став базовим елементом для побудови всіх інших рун ряду. Вона також увібрала в себе старий звук e.

ᛅ ᛆ
10

Ар (Ár)

a /a/, /æ/, /e/

добрий рік, урожай

Повністю змінена руна Єра (Jera) зі Старшого Футарка. У давньоскандинавській мові початковий звук j- у слові *jēraz зник, залишивши ár, тому руна змінила і форму, і звукове значення, ставши руною a.

ᛋ ᛌ
11

Сол (Sól)

s /s/

сонце

Спрощена форма зигзага зі Старшого Футарка. В ісландській поемі названа нищителем льоду, що є найгострішою характеристикою сонця серед усіх строф.

Етт Тюра

12–16

Скорочений до п'яти знаків через втрату рун Еваз (Ehwaz), Інґваз (Ingwaz), Даґаз (Dagaz) та Отала (Othala). Сюди було додано руну Ір (Ýr), колишню Альгіз, що зробило її єдиною руною в історії, яка змінила свою позицію в послідовності.

ᛏ ᛐ
12

Тюр (Týr)

t /t/, /d/

бог Тюр

Збереглася без змін і тепер позначає як t, так і d. Обидві поеми називають бога одноруким, вважаючи, що причина цього вам уже відома.

ᛒ ᛓ
13

Б'яркан (Bjarkan)

b /b/, /p/, /ɸ/

береза

Збереглася без змін і тепер покриває також звук p, оскільки руну Пертро було відкинуто. У норвезькій строфі береза заради рими поєднана з підступністю Локі.

ᛘ ᛙ
14

Мадр (Maðr)

m /m/

людина, смертний

Змінена форма: подвійний стовбур Старшого Футарка звівся до одного стовбура з піднятими гілками. В обох поемах людина постає як примноження пороху.

ᛚ
15

Логр (Lǫgr)

l /l/

вода, море

Збереглася без змін. Ісландська строфа має виразний місцевий колорит: кипляча вода, широкий гейзер і земля риби.

ᛦ ᛧ
16

Ір (Ýr)

ʀ /ʀ/

тис

Перевернута та перейменована руна Альгіз (Algiz) зі Старшого Футарка, що відображає перехід старого кінцевого z в окремий r-подібний звук. Це єдина руна в історії, яка змінила своє місце в послідовності, перемістившись у самий кінець.

Звідки ми про нього знаємо

Монументи, купецькі бирки та дві середньовічні поеми. Молодший Футарк залишив значно багатшу спадщину, ніж будь-яка інша рунічна писемність.

Єллінзькі камені

Ютландія, Данія бл. 965

Камінь Гаральда Синьозубого проголошує, що він підкорив усю Данію та Норвегію і навернув данців до християнства. Його часто називають свідоцтвом про народження Данії; пам'ятка належить до Світової спадщини ЮНЕСКО. Більший камінь містить сцену розп'яття поруч із рунічним текстом.

Рьокський рунічний камінь

Естерйотланд, Швеція бл. 800

Найдовший відомий рунічний напис (близько 760 знаків) і водночас найзагадковіший. Текст чергує короткогілкові руни, давніші форми Старшого Футарка та щонайменше дві тайнописні шифрові системи, цитуючи втрачену героїчну поезію. Загальновизнаного повного прочитання пам'ятки досі не існує.

Брюггенські написи

Берген, Норвегія XII–XIV століття

Близько 670 дерев'яних паличок і фрагментів, знайдених після того, як пожежа 1955 року оголила середньовічну набережну. Торгові розрахунки, бирки власності, вправи з написання імен, урок латини, молитви, образи та любовні записки. Найкращий доказ того, що рунічна грамотність була повсякденною, а не суто жрецькою справою.

Норвезька рунічна поема

Норвегія XIII століття

Шістнадцять дворядкових строф суворого скальдичного розміру, що збереглися лише завдяки списку XVII століття зі згодом втраченого рукопису. Другі рядки строф нерідко є прислів'ями, дібраними радше заради рими, ніж за прямим змістом.

Ісландська рунічна поема

Ісландія з XV століття

Шістнадцять строф, кожна з яких містить три кеннінги та латинський коментар із класичним еквівалентом або князівським титулом. Найбільш літературна та систематизована серед усіх рунічних поем.

Abecedarium Nordmannicum

Санкт-Галлен, Швейцарія IX століття

Короткий віршований перелік шістнадцяти скандинавських рун, внесений до франкського рукопису поруч із гебрейським та грецьким алфавітами. Найдавніший збережений каталог Молодшого Футарка, сильно пошкоджений у XIX столітті через невдалу спробу проявити чорнило хімічним реагентом.

Мейсхау

Оркнейські острови, Шотландія XII століття

Скандинавські мореплавці вдерлися до неолітичної камерної гробниці та вкрили її стіни графіті: хвастощами про скарби, заявою про те, що ці руни вирізьбив найкращий майстер західного океану, та відверто сороміцькими написами. Близько тридцяти написів утворюють найбільшу подібну колекцію за межами Скандинавії.

Графіті собору Святої Софії

Константинополь IX–XI століття

Частково розбірливе ім'я, яке зазвичай читають як Хальфдан (Halfdan), надряпане на мармуровому парапеті галереї воїном варязької гвардії. Зразок рунічного письма на далекому південному рубежі норманського світу.

Пірейський лев

Афіни, нині Венеція XI століття

Античний мармуровий лев, вивезений до Венеції у 1687 році, на плечах і боках якого варяги вирізьбили довгі стрічки шведських рун. Через вивітрювання більша частина тексту стала нерозбірливою.

Рунічний камінь із Кінгітторсуака

Гренландія бл. 1300

Три чоловіки зафіксували спорудження кам'яних турів на острові на північ від Упернавіка, приблизно на 73-му градусі північної широти. Найбільш західний і водночас найпівнічніший із відомих рунічних написів.

Безстовбурові руни

Гельсінгланд, Швеція X століття

Радикальний скоропис, у якому вертикальний стовбур прибрали майже з усіх літер, залишивши лише гілки та їхнє просторове положення. Традиція побутувала на невеликій території і була розбірливою лише для тих, хто володів мовою настільки вільно, що не потребував графічної надмірності.

Пунктовані руни

Скандинавія XI–XII століття

Різьбярі почали додавати крапку для розрізнення перевантажених літер: пунктована k давала g, пунктована t давала d, пунктована b давала p, пунктована i давала e. Ці stungnar rúnir подолали обмеження у шістнадцять знаків і трансформували писемність у Середньовічний Футарк.

Алфавіт, що скоротився

Приблизно між 700 та 800 роками н. е. скандинави зробили те, чого жоден інший народ з алфавітною писемністю не робив у таких масштабах: вони відкинули третину своїх літер.

Старший Футарк налічував двадцять чотири руни і належно обслуговував праскандинавську мову протягом п'ятисот років. Згодом мова зазнала глибоких внутрішніх змін. Ненаголошені голосні наприкінці слів редукувалися (явище синкопи), що спричинило ланцюг подальших фонетичних процесів (умлаут, переломлення, просування голосних уперед), коли зникаюче закінчення змінювало артикуляцію попереднього голосного. Звук a перетворився на e, u стало y, а au перейшло в ey. У результаті давньоскандинавська мова отримала дев'ять окремих голосних звуків замість п'яти праскандинавських, причому кожен із них міг бути коротким, довгим або носовим.

Більша кількість звуків мала б вимагати більшої кількості літер. Натомість рунічний ряд скоротили до шістнадцяти.

Чому було ухвалено таке рішення

Жодного документа з поясненням цієї реформи не збереглося, і рунологи сперечаються про її причини вже понад століття. Найпереконливіша гіпотеза полягає в тому, що це була свідома зміна, спрямована не на фонетичну точність, а на простоту навчання.

Ряд із шістнадцяти знаків легше вивчити, легше запам'ятати та значно швидше вирізьбити. Ціною цього стала втрата однозначності, проте вона створювала труднощі лише для тих, хто не володів мовою вільно. Носій давньоскандинавської мови, бачачи напис ᚴᚢᚾᛅᚱ, не потребував графічних підказок, позначає руна k звук k чи g, і скільки там звуків n, один чи два. Він одразу розумів, що це ім'я Гуннар (Gunnar), адже жодного іншого слова тут бути не могло.

Доказом успішності такого підходу є величезний обсяг збережених пам'яток. Старший Футарк за п'ять століть залишив близько 350 написів. Молодший Футарк залишив понад 3000 самих лише рунічних каменів, а також тисячі повсякденних записів на дереві та кістках. Писемність стала гірше фіксувати окремі звуки, але стала значно зручнішою для масового практичного вжитку.

Яке навантаження несла кожна руна

Злиття звукових значень було масштабним і системним. Дзвінкі та глухі приголосні взагалі не розрізнялися на письмі.

  • ᚴ охоплює k, g, велярний фрикатив x та ŋ
  • ᛏ охоплює t і d
  • ᛒ охоплює b, p та білабіальний фрикатив
  • ᚦ охоплює як глухий міжзубний звук th (як у thin), так і дзвінкий (як у this)

Чотири голосні руни ділили між собою всю давньоскандинавську систему голосних: ᚢ для огублених голосних, ᛁ для неогублених переднього ряду, ᛅ для неогублених низького та середнього підняття, а ᚬ переважно для носових звуків.

Крім того, різьбярі регулярно опускали носові приголосні перед проривними тієї самої артикуляції (тому слово sank записували як sak, а dumb як dub) і майже ніколи не подвоювали приголосні. Орфографія не була стандартизованою, оскільки не існувало жодного єдиного зразка.

Довгогілкові, короткогілкові та безстовбурові руни

Писемність існує у трьох графічних різновидах, і різниця між ними полягає передусім у матеріалі, на якому робився напис.

Довгогілкові руни (іноді звані данськими) мають повні вертикальні стовбури та довгі виразні гілки. Це монументальне письмо: глибоке, розбірливе здалеку та ідеальне для граніту. Саме вони переважають на встановлених рунічних каменях.

Короткогілкові руни (іноді звані шведсько-норвезькими або рьокськими) мають укорочені гілки, а подекуди й скорочені стовбури. Деревні волокна поглинають неглибокі косі надрізи та можуть розколюватися вздовж них, тому спрощені форми значно краще трималися на дерев'яних паличках. Це повсякденний різновид письма, широко представлений серед знахідок у Брюггені в Бергені.

Безстовбурові (гельсінгські) руни пішли ще далі: вертикальний стовбур прибрали майже з кожної літери, поклавши все значення лише на гілки та їхнє розташування за висотою. Вони побутували у невеликому регіоні Швеції і були зрозумілими лише тим, хто вже вільно володів мовою. Це був справжній скоропис, що свідчить про наявність досвідчених читачів.

Ворожіння на рунах і ця писемність

Жодне історичне свідчення цього не підтверджує. В епоху вікінгів не зафіксовано жодної практики витягування рун із мішечка для отримання відповідей на запитання, а спадщина самого Молодшого Футарка має винятково меморіальний, правовий, торговий та особистий характер.

Руни дійсно мали ідеографічне навантаження поруч зі своїми звуковими значеннями: наприклад, на камені зі Стентофтена одна руна позначає «добрий урожай», а рунічні поеми були створені саме для закріплення певного поняття за кожним знаком. Це історичний факт, проте він не має нічого спільного з окультним оракулом.

Сучасне ворожіння на рунах сформувалося у двадцятому столітті, здебільшого після виходу «Книги рун» Ральфа Блюма у 1982 році. Блюм побудував свою методику на основі китайської книги І Цзін і розкладів Таро, додавши «порожню руну», яка відсутня в історичних джерелах. Більшість сучасних практиків також використовує двадцять чотири руни Старшого Футарка, а не ці шістнадцять. Якщо хтось і працює з Молодшим Футарком, значення зазвичай запозичують зі Старшого ряду й адаптують, а не виводять із двох давньоскандинавських поем.

Подальша доля писемності

Неоднозначність, яка колись робила писемність простою, перетворилася на проблему після християнізації Скандинавії, коли виникла потреба у складанні точних юридичних та церковних документів.

Рішення виявилося напрочуд елегантним. З одинадцятого століття різьбярі почали додавати крапку до перевантажених знаків: пунктована ᚴ перетворилася на g, пунктована ᛏ стала d, пунктована ᛒ дала p, а пунктована ᛁ стала e. Ці stungnar rúnir подолали обмеження у шістнадцять знаків зсередини системи та породили Середньовічний Футарк, який міг однозначно відповідати літерам латинського алфавіту.

Ця традиція проіснувала дуже довго. Далекарлійські руни, останні нащадки цієї системи, використовувалися у віддаленій шведській провінції Даларна для календарів і побутових написів аж до двадцятого століття.

Часті запитання

Шістнадцять. Він замінив Старший Футарк із 24 рун по всій Скандинавії близько 800 року н. е. і залишався стандартною писемністю впродовж усієї епохи вікінгів аж до XII століття. Ряд поділяється на три етти (ættir), що налічують шість, п'ять і п'ять знаків.

Жодних пояснень у тогочасних джерелах не залишилося, проте скорочення відбулося саме тоді, коли давньоскандинавська мова здобувала нові звуки, а не втрачала їх, отже, причина не була суто фонетичною. Найпереконливіша версія полягає в тому, що це була свідома реформа заради полегшення навчання: шістнадцять знаків легше вивчити, запам'ятати та вирізьбити, ніж двадцять чотири. Це призвело до втрати точності, але точність не була критичною для носіїв мови, які легко розуміли потрібне слово з контексту.

Різниця зумовлена здебільшого матеріалом для різьблення. Довгогілкові руни мають повні стовбури та довгі виразні гілки, добре розпізнаються здалеку і найкраще підходять для каменю; саме вони переважають на пам'ятних рунічних каменях. Короткогілкові руни мають укорочені гілки, а іноді й стовбури, завдяки чому краще підходять для дерева, де неглибокі косі лінії зливаються з волокнами або розколюють їх. Короткогілкові руни були повсякденним письмом, на що вказують знахідки в Брюггені в Бергені.

Так. Скандинавські написи епохи вікінгів використовували саме цей ряд із шістнадцяти знаків, а не Старший Футарк, який вийшов із широкого вжитку в Скандинавії близько 800 року, саме на початку епохи вікінгів. Якщо ви шукаєте автентичні руни епохи вікінгів для татуювання чи напису, слід обирати саме ці літери.

Вісім рун: Гебо (Gebo), Вуньо (Wunjo), Ейваз (Eihwaz), Пертро (Perthro), Еваз (Ehwaz), Інґваз (Ingwaz), Даґаз (Dagaz) та Отала (Othala). Їхні звукові значення перейшли до збережених знаків: так, g перейшов до ᚴ kaun, d до ᛏ týr, p до ᛒ bjarkan, e до ᛁ íss, а o до ᚢ úr. Руну Єра (Jera) було перетворено на руну a (ᛅ) після того, як давньоскандинавська мова втратила початковий звук j- у її назві.

Через зміну її звукового значення. Руна Альгіз (Algiz) зі Старшого Футарка позначала звук z, який зустрічався лише наприкінці слів. У праскандинавській мові цей звук перейшов в окрему r-подібну фонему, що записується як ʀ. Руну перевернули, перейменували на ýr і перенесли з п'ятнадцятої позиції на шістнадцяту. Це єдиний випадок в історії рун, коли знак змінив своє місце в усталеному ряду.

Завдяки вільному володінню мовою. Напис ᚴᚢᚾᛅᚱ міг означати лише Gunnar, хоча писемність не розрізняла k і g та не передавала подвоєння n. Різьбярі фіксували фонетичний кістяк слова, залишаючи граматику на розсуд читача. Це також означало, що вони часто вирізьблювали базовий голосний без змін, розраховуючи, що читач самостійно застосує умлаут під час читання.

Це спосіб подолання неоднозначності, винайдений в одинадцятому столітті. Різьбярі додавали невелику крапку для розрізнення перевантажених літер: пунктована ᚴ давала g, пунктована ᛏ давала d, пунктована ᛒ давала p, а пунктована ᛁ давала e. Ці stungnar rúnir подолали обмеження у шістнадцять знаків і трансформували письмо у Середньовічний Футарк, який міг однозначно відповідати літерам латиниці.

Деякі практики роблять це, проте значення зазвичай запозичують зі Старшого Футарка й адаптують, а не беруть із норвезької та ісландської поем. В епоху вікінгів не зафіксовано практики витягування рун для отримання порад або передбачень, а весь збережений масив Молодшого Футарка складають меморіальні, правові, торгові та побутові написи. Сучасне ворожіння на рунах виникло лише у двадцятому столітті.

На Рьокському камені в Естерйотланді (Швеція), вирізьбленому близько 800 року н. е., що містить приблизно 760 знаків. Він поєднує короткогілкові руни, давніші знаки Старшого Футарка та щонайменше дві шифрові системи, цитуючи героїчні вірші, не збережені в інших джерелах. Загальновизнаного прочитання всього тексту немає й досі.

Останні публікації

Відкрийте для себе давню мудрість карт Таро та розкрийте таємниці вашої духовної подорожі. Наш блог — це ваш шлях до розуміння багатого символізму, значень і практичного застосування читання карт Таро.