Африканські космології

Дві системи, один шлях пізнання

На цій сторінці розглядаються дві західноафриканські традиції, які часто об'єднують з астрологією, хоча вони діють за іншими законами. Народ йоруба з південно-західної Нігерії, Беніну та Того зчитує долю через Іфа — оракул, що обирає один із 256 знаків і звертається до поетичного корпусу, збереженого під цим знаком. Догони зі скель Бандіагари в Малі бережуть надзвичайно складний міф про творення світу й зажили всесвітньої слави завдяки зоряним знанням про Сіріус. Жодна з цих систем не будує карту планет на момент народження. З астрологією їх об'єднує глибоке переконання, що світ упорядкований і відкритий для прочитання, а людське життя нерозривно вплетене в цей світовий порядок.

Обидві традиції спираються на погляд на знання, який кардинально відрізняється від академічної моделі. Знання тут пізнається відчуттями, спадкоємним навчанням предків, інтуїцією та практикою провіщення, здатною сягнути того, що недоступне органам чуття. Його цінність вимірюється не стільки абстрактною істинністю, скільки здатністю відновлювати рівновагу: між людиною та її спільнотою, між живими та предками, між людським світом і невидимими силами. Протиставлення Леопольда Седара Сенгора декартовому когіто, яке часто перефразовують як «я відчуваю, отже, я існую», та південноафриканське поняття убунту («людина є людиною через інших людей») — це формули, які найчастіше запозичують для опису такого світогляду, хоча жодна з них не походить безпосередньо від йоруба чи догонів.

Усна традиція та її критики

Йоруба та догони зберігали свої знання в пам'яті та живому усному слові, а не на сторінках книжок. Амаду Ампате Ба чітко окреслив ціну цієї традиції 1960 року, сказавши в ЮНЕСКО, що в Африці кожен померлий старий — це спалена дощенту бібліотека.

Усність давала колоніальним авторам привід легко відкидати ці традиції як простий фольклор чи звичай, позбавлений філософської глибини. Однак набагато гостріша критика надійшла зсередини самої африканської філософії. Бенінський філософ Полен Унтонджі рішуче виступив проти так званої «етнофілософії» — підходу, започаткованого працею Пласіда Темпельса «Філософія банту» (1945) та руандійським мислителем Алексісом Кагаме, які представляли колективні, анонімні вірування народу як його готову філософію. Для Унтонджі це лише відтворювало колоніальне кліше про африканців як про безлику масу без індивідуальних мислителів, тоді як справжня філософія потребує зафіксованих текстів, з якими наступні покоління можуть відкрито дискутувати.

Історик Ян Вансіна підійшов до питання з іншого боку. Він довів, що усні перекази підпорядковуються власним суворим правилам виконання, запам'ятовування та внутрішнього виправлення помилок, а отже, можуть використовуватися як надійні історичні джерела. Водночас він відверто вказував на закономірності їх трансформації: людська пам'ять вибіркова, і що далі сягає переказ, то більше він стискає історичні факти. Система Іфа є найсильнішим аргументом проти закидів про те, що усне знання нібито приречене на застій. Її вірші достатньо стійкі, щоб залишатися впізнаваними в різних регіонах, і водночас достатньо гнучкі, щоб віщун міг точно застосувати їх до унікальної життєвої ситуації кожного клієнта.

Космологія йоруба: Орун, Айє та ориша

На чолі всесвіту йоруба стоїть Олодумаре — верховний Творець, далекий від повсякденного культу. Під владою Олодумаре діють ориша — божества, які керують стихіями природи та людською діяльністю, а також шановані духи предків. Світ поділений на Орун — невидимий небесний світ, та Айє — видиму землю, куди, за переданням, ориша вперше спустилися в Іле-Іфе — священному місті, яке йоруба вважають колискою людства. На противагу ориша стоять агоджун — ворожі сили смерті, хвороб, втрат і нещасть.

Для мистецтва провіщення найбільше важать дві постаті. Орунміла — ориша мудрості та покровитель оракула Іфа. Серед його почесних імен є Елері іпін — свідок долі, оскільки він був особисто присутній у мить, коли кожна душа обирала власний життєвий уділ. Ешу — божественний вісник, який стоїть на перехрестях доріг і переносить жертовні дари від людей до вищих сил. Він не є ані добрим, ані злим: він лише підтримує суворі правила обміну між ориша та агоджун, через що в колоніальних описах його так часто помилково ототожнювали з дияволом.

Орі, доля і потреба у провіщенні

Людина в антропології йоруба складається з трьох засад: ара (фізичне тіло), емі (життєвий подих) та орі (внутрішня голова), яка несе в собі людську долю. У відомій оповіді Іфа троє друзів — Орісееку, Орілемере та Афувапе — вирушають на небеса, щоб обрати свої голови. Лише Афувапе звертається за порадою до Іфа і приносить призначену жертву, і лише він обирає щасливе орі. Повчальний зміст полягає не в тому, що фатум невідворотно запечатаний біля небесних воріт, а в тому, що мудра порада та правильна жертва визначають справжній результат життя.

Після народження людина забуває долю, яку сама обрала. Вона може відхилитися від неї через власні помилки, заздрість, чаклунство чи втручання сил агоджун. Система Іфа слугує засобом з'ясувати, де людина перебуває відносно свого орі і що саме необхідно зробити, щоб повернути їх у згоду. Доля в цьому розумінні є напрямком руху, а не вироком.

Традиція пояснює виникнення оракула міфом про відхід. Орунміла колись жив на землі серед людей, але після того, як один із його синів зневажив його, він повернувся на небо. Земля одразу поринула в хаос: жінки не могли народжувати, дощі припинилися, а будь-яка праця виявилася марною. Коли діти стали благати його повернутися, він відмовився, але дав їм шістнадцять священних пальмових горіхів, наказавши звертатися до них щоразу, коли вони потребуватимуть його проводу. Інші вірші відводять значну роль у заснуванні провіщення Ошун — ориша солодких вод, яка нерозривно пов'язана з оракулом шістнадцяти мушель каурі.

256 знаків Оду

Арифметика системи Іфа напрочуд проста і водночас винятково потужна. Кожен знак являє собою два стовпчики по чотири риски, де кожна позначка може бути одинарною або подвійною. Чотири риски в одному стовпчику дають шістнадцять можливих комбінацій, а поєднання двох стовпчиків утворює 16 × 16 = 256 знаків Оду. Коли обидва стовпчики однакові, знак належить до шістнадцяти головних Оду, які називаються Меджі («близнюки»). Решта 240 знаків є парними комбінаціями, названими за іменами своїх половин, як-от Огбе-Ойєку.

Загальноприйнятий порядок і символічні відповідності шістнадцяти знаків Меджі у традиції йоруба наведені нижче. Їхні теми слугують радше смисловими орієнтирами, ніж жорстким довідником: кожен знак Оду зберігає сотні віршів, що вказують у багатьох напрямках, а взаємне розташування молодших знаків дещо різниться між містами йоруба, народом фон у Беніні та кубинською діаспорою. Знак Еджі Огбе всюди визнається найстаршим.

Шістнадцять чотиририскових фігур притаманні не лише народу йоруба. Народ фон у Беніні називає цю систему Фа, а народ еве — Афа. Малагасійська система сікіді на Мадагаскарі послуговується тими самими шістнадцятьма фігурами, як і арабська піщана геомантія ільм аль-рамль, яка згодом потрапила до Європи. Вільям Баском та інші дослідники вбачали в цьому свідчення давніх історичних контактів через Сахару. Самі по собі фігури не є абсолютним доказом, оскільки будь-яка комбінаторна система з чотирьох бінарних знаків неминуче має рівно шістнадцять форм; набагато сильнішим свідченням спорідненості є спільні назви, порядок слідування та ритуальне застосування.

Здійснення провіщення

Сеанс провіщення проводить бабалаво («батько таємниць») або жриця — іяніфа. Їхніми священними інструментами є шістнадцять ікін — пальмових горіхів, що мають не менше чотирьох «вічок»; ворожильний ланцюжок опеле; різьблена таця опон Іфа; ритуальний ударник іроке, виточений зі слонової кістки чи твердого дерева; посудина з кришкою для горіхів агере; порошок ієросун — блідо-жовтий пилок, вироблений комахами-деревоточцями в деревині дерева іросун; а також ібо — дрібні предмети для отримання відповідей «так/ні», зокрема пара з'єднаних мушель каурі та шматочок кістки.

Під час ворожіння пальмовими горіхами віщун тримає всі шістнадцять горіхів у лівій руці й намагається одним різким рухом підхопити їх правою рукою. Якщо в лівій руці залишається один горіх, він креслить на припорошеній таці дві паралельні риски; якщо залишається два горіхи — одну риску; якщо будь-яка інша кількість — рух повторюють. Вісім успішних спроб утворюють повну фігуру знака, яку записують у два стовпчики по чотири позначки, починаючи з правого стовпчика. Ланцюжок опеле виконує ту саму дію за один кидок: вісім стулок насінин на ланцюжку падають увігнутим або опуклим боком догори, і кожна сторона ланцюжка одразу утворює один стовпчик знака.

Сеанс розпочинається ударами калатали іроке по краю таці, щоб прикликати Орунмілу. Запитувач зазвичай пошепки повідомляє своє запитання монетці або предметові ібо, не оголошуючи його вголос віщунові, щоб відповідь і діагноз походили безпосередньо від оракула, а не від здогадок людини.

Таця для провіщення

Опон Іфа вирізьблюється з цільного шматка дерева і може бути круглою, квадратною або прямокутною, з неглибоким заглибленням посередині для священного порошку. Її різьблена кайма — це місце, де промовляє майстер-різьбяр. Верхня частина таці — оджу опон («обличчя») — розташована навпроти віщуна і майже завжди містить вирізьблене обличчя Ешу, який споглядає за провіщенням, щоб донести його звістку до небес. Нижня частина — есе опон («нога») — звернена до самого віщуна, а бічні сторони позначають сторони світу, перетворюючи тацю на карту космічного перехрестя.

На каймі таці зображуються дводишні риби та черепахи — істоти, що живуть і у воді, і на суші, втілюючи віщуна, який вільно мандрує між двома світами; птахи; переплетені змії; вершники, що уособлюють царську владу; та жінки з чашами на колінах у побожній позі благання ориша про милосердя. Мистецтвознавці Роуленд Абіодун, Генрі Джон Древал і Джон Пембертон III дослідили, як одні таці розгортають цілісний сюжетний наратив, тоді як інші поєднують різнорідні образи, відображаючи безліч незалежних сил, які одночасно впливають на віщуна і людину, що прийшла по допомогу.

Вірші Іфа та жертвопринесення

Щойно знак нанесено на тацю, провіщення переходить від арифметики до літератури. Кожен Оду зберігає безліч завчених напам'ять поем, які називаються есе Іфа, і бабалаво витрачає довгі роки учнівства на їх засвоєння. ЮНЕСКО проголосила корпус усної традиції Іфа шедевром усної та нематеріальної спадщини людства у 2005 році, а у 2008 році внесла його до Репрезентативного списку.

Ванде Абімбола показав, що повна поема есе Іфа будується за канонічною схемою з восьми частин. Початкові розділи є найбільш сталими та фіксованими, тоді як пізніші дають простір для власних слів віщуна; у коротких віршах деякі частини можуть опускатися.

Віщун декламує кілька поем, що належать до відкритого знака, і запитувач сам обирає ту історію, яка найточніше відлунює в його серці. Ці розповіді діють за принципом прямої аналогії. Наприклад, вірш про слона, який знехтував порадою віщуна і потрапив у яму мисливця, сприймається як пряме попередження людині, а не як байка про тваринний світ.

Більшість консультацій завершуються приписом ебо — жертвопринесення: підношення їжі, тварин, тканини, грошей або праці, які розподіляються між ориша, предками та нужденними сусідами. Ешу доносить частку жертви до небесних сил і зупиняє натиск злих сил агоджун. Жертва тут є формою священного обміну, що відновлює порушені стосунки, а не механічною купівлею гарантованого успіху. Оскільки ці вірші містять також знання про цілющі трави, історію племен, табу та основи етики, система Іфа працює як велична жива енциклопедія, впорядкована за покажчиком із 256 знаків.

Розпорошені по Атлантиці

Усна традиція йоруба пов'язує падіння імперії Ойо з прокляттям правителя. Близько 1790-х років алаафін Аволе, відкинутий власним військом, випустив стріли на північ, південь, схід і захід, після чого розбив глиняну таріль, проголосивши: як неможливо склеїти черепки розбитої тарілі, так і його народ буде розсіяний рабами в усіх напрямках світу. Коли імперія розпалася на початку XIX століття, міжусобні війни прирекли тисячі полонених йоруба на вигнання через Атлантику, передусім на Кубу та до Бразилії. Там релігія ориша та оракул Іфа відродилися в традиціях сантерії (лукумі) та кандомбле. Саме тому нині до 256 знаків Оду звертаються не лише в Нігерії, а й у Гавані, Салвадорі, Маямі та Нью-Йорку.

Космологія догонів: Амма, Номмо та Блідий лис

Народ догонів оселився на плоскогір'ї та біля підніжжя уступу Бандіагара — величних пісковикових скель заввишки до 500 метрів — приблизно між XIV та XVI століттями. Неприступні скелі захищали їх від імперських загарбників і работорговців рівнин, що допомогло їхній релігії вистояти перед поширенням ісламу в регіоні. Життя догонського поселення обертається навколо цієї духовної спадщини: хогон є верховним жерцем округу, а громадський дім тогуна, де чоловіки збираються для спільних рад, має навмисне низьку покрівлю, що не дозволяє підвестися на повний зріст — вважається, що це змушує вести суперечки спокійно і сидячи.

Зовнішній світ дізнався про глибину догонської думки передусім завдяки французькому етнографу Марселю Гріолю та його колезі Жермен Дітерлен. Гріоль уперше прибув сюди під час знаменитої експедиції Дакар–Джибуті 1931 року. У 1946 році він провів тридцять три дні, слухаючи сліпого старійшину Оґотеммелі, чиї розповіді склали книгу «Бог води» (Dieu d'eau, 1948). Більш фундаментальна і строга праця «Блідий лис» (Le Renard pâle) побачила світ 1965 року, через дев'ять років після смерті Гріоля.

Згідно з цим переказом, творець Амма створив світ усередині велетенського космічного яйця, де зерна всього сущого визрівали парами близнюків. Істоти Номмо — земноводні духи-близнюки, пов'язані з водою, мовою та космічним порядком, — мали вийти на світ у досконалій гармонії. Проте одна з істот, Ого, передчасно вирвалася назовні в пошуках своєї пари, вирвавши шматок плаценти матері-Землі, який і став матеріальним світом. Цей бунт приніс у творіння безлад, посуху та незавершеність, і гнівний Амма перетворив заколотника на блідого лиса — Юругу. Один із Номмо був принесений у жертву заради відновлення порядку, після чого спустився на землю в небесному ковчезі разом із першими предками людей, принісши мову, ремесла та хліборобство. Ритуальне життя догонів, за таким прочитанням, є безперервною працею з відновлення рівноваги світу, пошкодженого в мить народження. Догони й сьогодні читають сліди лиса на піщаних таблицях, оскільки бунтівник, який знає первісні таємниці творення, знає також і те, що має статися.

Мета Гріоля була значною мірою полемічною. Він прагнув довести, що африканський народ володіє філософською системою, такою ж стрункою, складною і глибокою, як і будь-яка традиція світу, всупереч тогочасній колоніальній науці, яка вважала африканців нездатними до систематичного абстрактного мислення.

Дискусія навколо Сіріуса

У 1950 році Гріоль і Дітерлен опублікували статтю про так звану «суданську систему Сіріуса». Вони стверджували, що посвячені старійшини догонів знали, що Сіріус (сігі толо) має невидиму зорю-супутника — по толо, названу на честь фоніо, найменшого культивованого зерна. За їхніми словами, по толо вважалася найменшою і водночас найважчою з усіх зірок, створеною з надгустого металу сагала, яка обертається навколо Сіріуса по еліптичній орбіті за п'ятдесят років. Вони також згадували про третю зорю — емме я толо («зорю жіночого сорго») з власним супутником. Гріоль і Дітерлен пов'язали шестидесятирічний цикл свята Сігуї з цими космічними ритмами.

Паралелі з науковою астрономією вражають. Сіріус B дійсно існує: це білий карлик розміром приблизно із Землю, але з масою майже як у Сонця, настільки щільний, що чайна ложка його речовини важила б кілька тонн. Його орбітальний період становить рівно 50,1 року, а траєкторія є еліпсом із Сіріусом A в одному з фокусів. Існування цієї зорі передбачив за коливаннями Сіріуса Фрідріх Бессель у 1844 році, а вперше побачив у телескоп Елван Грем Кларк у 1862 році; неозброєним оком її розгледіти неможливо.

У книзі «Таємниця Сіріуса» (1976) Роберт Темпл висунув припущення, що земноводні Номмо були реальними прибульцями з зоряної системи Сіріуса, які навчили догонів, а раніше — вавилонян, чий напівбог Оаннес має подібні риси. Карл Саган у книзі «Мозок Брока» (1979) заперечив, що контакт із європейцями є значно вірогіднішим джерелом цих знань. Про феноменальну щільність Сіріуса B багато писали в пресі 1920-х років, а відомості догонів про супутники Юпітера та кільця Сатурна, які також цитував Темпл, точно відповідали рівню європейської популярної науки того часу, а не безмежним знанням міжзоряних мандрівників.

Вирішальну крапку в науковій дискусії поставив нідерландський антрополог Вальтер ван Бек. Його група роками вела польові дослідження серед догонів і опублікувала результати в журналі «Current Anthropology» 1991 року. Жоден із опитаних старійшин не знав про по толо як супутника Сіріуса, а більшість взагалі ніколи не чули подібних переказів. Ван Бек дійшов висновку, що ця космологічна концепція склалася під час тривалих розпитувань самого Гріоля під впливом його власних астрономічних знань і щирого бажання догонських інформаторів догодити шанованому гостю. Дочка вченого Женев'єв Калам-Гріоль заперечувала, вказуючи, що таємне знання належить лише небагатьом посвяченим і не відкривається кожному зустрічному. Більшість сучасних антропологів схиляються до висновків ван Бека: міф про Сіріус пояснюється культурним контактом нового часу й водночас демонструє дивовижну здатність живої усної традиції органічно засвоювати нові знання.

Остання невирішена деталь досі підтримує інтерес до цієї теми. У 1995 році французькі астрономи Даніель Бенест і Жан-Луї Дюван припустили на основі орбітальних аномалій існування в системі Сіріуса крихітного третього тіла масою близько 0,05 маси Сонця — коричневого карлика з шестирічним періодом обертання. Проте це тіло так і не було зафіксоване спостереженнями, а подальші точні вимірювання за допомогою орбітального телескопа Габбл остаточно відкинули можливість існування такого супутника. До того ж, навіть якби він існував, він зовсім не відповідав би догонській «емме я», яку перекази описують більшою за по толо і не приписують їй шестирічного періоду.

Що спільного мають обидві традиції

Система Іфа та космологія догонів приходять до схожих істин принципово різними шляхами. Іфа фіксує і структурує знання через точну арифметику: 256 комбінаторних фігур слугують надійним каталогом для неозорого масиву усної поезії, а матеріальні інструменти — горіхи, ланцюжок і таця — діють як мнемонічні ключі для досвідченого віщуна. Мислення догонів кодує знання через оповідь, простір і священні ритуали: космічна боротьба між Номмо та Блідим лисом закарбована в плануванні селищ, чергуванні землеробських сезонів і шістдесятирічному колі свята Сігуї.

В обох традиціях світ є зрозумілим текстом, відкритим для прочитання. Порядок і хаос закладені в ньому від самого початку творення; знання безупинно струменить із невидимого світу у видимий, а люди беруть активну участь у підтримці рівноваги через ритуальні дії, мудрість і чистоту помислів. Жодна з цих систем не стверджує, що майбутнє незмінно приречене або що провіщення саме по собі вирішить долю. Натомість вони дають людині можливість ясно усвідомити, де саме вона перебуває на своєму шляху, і впевнено вирішити, яким має бути її наступний крок.