Мезоамериканські календарі

Час як жива сутність

У стародавній Мезоамериці день не був порожньою посудиною, яку слід чимось наповнити. Кожен день приходив у світ із власним числом, іменем і правлячим сакральним володарем; разом ці сили визначали, чи буде день сприятливим для сівби, шлюбу, далекої мандрівки, війни або народження дитини. Ольмеки, сапотеки, майя, міштеки та ацтеки (мешіка) розмовляли абсолютно різними мовами й вели війни між собою протягом століть, проте всі вони лічили час за допомогою двох нерозривно пов'язаних систем: священного циклу на 260 днів і сонячного року на 365 днів. Якщо вавилонська та елліністична астрологія зчитували долю з розташування планет на тлі нерухомих зірок, то мезоамериканські хранителі днів прочитували її безпосередньо з самого календаря. Небо мало величезне значення — місцеві астрономи відстежували цикли Венери та затемнень із вражаючою точністю, — проте першим і головним запитанням до будь-якої події завжди було: «Який саме сьогодні день?».

Найдавніші археологічні свідчення

Мезоамериканський календар значно давніший за писемність цього регіону. Монументальні церемоніальні комплекси в Агуада-Фенікс у штаті Табаско та в Сейбалі у Гватемалі, споруджені близько 1000 року до н. е., сплановані як так звані «E-групи»: західна піраміда височіє навпроти довгої східної платформи так, щоб спостерігач міг стежити за зміщенням точки сходу сонця вздовж горизонту протягом усього року. Ця назва походить від Групи E в Уашактуні, де таку архітектурну модель уперше зафіксували вчені. Дослідження ольмекських і ранніх пам'яток майя, здійснене 2023 року Іваном Шпрайцом, Такеші Іноматою та Ентоні Авені, виявило, що багато з цих комплексів орієнтовані на сходи сонця з часовими інтервалами, кратними 13 і 20 дням (найчастіше — 260 днів), що доводить: творці монументів уже послуговувалися священним рахунком.

Перші написи з'являються в I тисячолітті до н. е. Монумент 3 у Сан-Хосе-Моготе в долині Оахака — різьблена плита із зображенням полоненого, датована приблизно 600 роком до н. е., — містить між його ногами назву дня, яку читають як «1 Землетрус» або «1 Око». Це найдавніше свідчення традиції, що тривала понад дві тисячі років: людей називали за священним іменем дня їхнього народження. У Сан-Бартоло у Гватемалі на фрагментах настінного фрескового розпису, датованих 300–200 роками до н. е., знайдено запис дня «7 Олень», виконаний у вигляді крапок і риски над головою оленя. Опублікований 2022 року, цей фрагмент є найдавнішою надійно засвідченою календарною фіксацією майя. Пізніші класичні писарі майя записували цей самий день ієрогліфом у вигляді руки, тому олень із Сан-Бартоло демонструє ранній, більш піктографічний етап розвитку тієї самої традиції.

260-денний рахунок

Священний календар утворений двома колесами, які обертаються синхронно: рядом чисел від 1 до 13 та неперервною послідовністю з 20 назв днів. Кожен новий день пересуває обидва колеса на один крок уперед. Починаючи з дня 1 Іміш, рахунок майя послідовно веде: 2 Ік', 3 Ак'баль, 4 К'ан і так далі до 13 Б'ен; наступного дня числовий ряд починається знову з 1, проте список імен триває, утворюючи день 1 Іш. Оскільки числа 13 і 20 не мають спільних дільників, точний збіг певного числа та імені дня повертається рівно через 13 × 20 = 260 днів.

Ацтеки називали цей священний рахунок тональповаллі (tōnalpōhualli) — «лічба днів». Найвідоміша назва цього циклу в майя — Цолькін (Tzolk'in) — насправді є неологізмом, утвореним ученим Вільямом Гейтсом у 1921 році; самі високогірні майя кіче у Гватемалі, які безперервно зберігають цю практику, називають його Чоль Кіх (Chol Q'ij) — «порядок днів». Ніхто не знає достеменно, чому було обрано тривалість саме у 260 днів. Дослідники зазвичай наводять три взаємодоповнюючі пояснення: 260 днів приблизно відповідають тривалості вагітності в людини (самі повитухи та хранителі днів майя наголошують на цьому прямому зв'язку); близько 15° північної широти (широта Ісапи та Копана) зенітне проходження сонця ділить сонячний рік на два нерівні періоди приблизно по 105 і 260 днів; нарешті, 260 днів становлять тривалість циклу дозрівання кукурудзи в багатьох районах Мезоамерики.

Двадцять знаків днів мають дивовижно близькі смислові значення по всьому регіону, навіть якщо назви різними мовами звучать неоднаково:

Ацтеки також ділили 260 днів на двадцять тринадцятиденних періодів — тресен (trecenas), кожен із яких мав власне божество-покровителя, чий характер забарвлював усі тринадцять днів. Живописні альманахи, зокрема Кодекс Бурбон, відкриваються зображеннями цих покровителів, і жрець під час тлумачення долі новонародженого чи шлюбу обов'язково зважав як на знак дня, так і на владику всієї тресени.

365-денний сонячний рік

Сонячний календар — Хааб (Haab') у майя та шіуповаллі (xiuhpōhualli) в ацтеків — налічував вісімнадцять двадцятиденних періодів (загалом 360 днів), за якими слідували п'ять додаткових днів. Майя називали ці дні Вайєб (Wayeb'), а ацтеки — немонтемі (nēmontēmi), тобто марні чи порожні дні. Вони не належали жодному богові й вважалися небезпечними та зловісними: у цей час радили залишатися вдома, уникати сварок і не розпочинати жодних нових справ. Двадцятиденні місяці майя мали такі назви: Поп, Во, Сіп, Соц', Сек, Шуль, Яшк'ін, Моль, Ч'єн, Яш, Сак', Кех, Мак, К'анк'ін, Муван, Паш, К'аяб і Кумк'у. Писарі майя нумерували дні кожного місяця від 0 до 19, причому нульовий день позначався ієрогліфом «посадка» (входження) місяця.

В ацтеків кожен двадцятиденний період (який іспанські хроністи називали вейнтена) супроводжувався величним всенародним святом із власними ритуалами та божествами. Порядок вейнтен за Флорентійським кодексом Бернардіно де Саагуна наведено нижче (інші джерела можуть починати рік із іншого місяця та дещо розходитися в деталях):

Жоден із цих календарів не мав високосного дня, тому 365-денний рік кожні чотири роки відставав від справжнього астрономічного сонячного року приблизно на одну добу. Астрономи Мезоамерики чудово знали про це відхилення, проте свідомо ніколи не додавали коригувальних днів до самого ліку. Натомість вони враховували це зміщення в окремих таблицях, завдяки чому будь-яка календарна дата від самого заснування системи залишалася частиною абсолютно неперервного ряду.

Календарне коло та носії року

При одночасному русі обидва календарі дають кожному дню унікальне подвійне позначення, як-от дата майя 4 Ахав 8 Кумк'у. Та сама комбінація повертається лише через найменше спільне кратне чисел 260 і 365 — через 18 980 днів, що відповідає 52 сонячним рокам по 365 днів і 73 сакральним циклам по 260 днів. Цей 52-річний період — Календарне коло — був мезоамериканським «століттям», і звичайна людина рідко проживала достатньо довго, щоб зустріти ту саму дату Календарного кола двічі.

Ця арифметика веде до важливого закономірного наслідку. Оскільки при діленні 365 на 20 залишається остача 5, кожен новий рік починається на п'ять знаків днів пізніше за попередній, тому лише чотири з двадцяти знаків можуть виступати першим днем року. Їх називають «носіями року», і кожен рік отримував ім'я свого носія та його сакральне число. Оскільки 365 при діленні на 13 дає остачу 1, це число щороку зростає на одиницю: в ацтеків послідовність років ішла як 1 Очерет, 2 Кремінь, 3 Дім, 4 Кролик, 5 Очерет і так далі крізь чотири тринадцятирічні групи.

Різні народи використовували різні четвірки носіїв року через відмінності в закріпленні початку року:

• Ацтеки та міштеки: Очерет, Кремінь, Дім і Кролик.
• Класичні майя: Ік', Манік', Еб' та Каб'ан (дні, що припадали на день «посадки» місяця Поп).
• Посткласичні юкатекські майя (зафіксовані Дієго де Ландою): К'ан, Мулук, Іш та Кавак.
• Сучасні високогірні майя: кіче та сусідні народи й сьогодні послуговуються четвіркою Ік', Кех, Е та Но'х, яка є прямим неперервним продовженням класичного ряду.

Новий вогонь

Завершення 52-річного Календарного кола було найбільш грізним і небезпечним моментом в уявленнях ацтеків. Вважалося, що якщо сонце не зійде на світанку нового циклу, на землю спустяться цициміме — зоряні демони темряви — і пожеруть усе людство. В останні дні старого кола в усіх домівках гасили вогнища, розбивали або викидали каміння вогнищ і кухонний посуд, а домашні зображення богів кидали у воду. Вагітних жінок ховали в коморах і надягали на них маски з листя магею, щоб вони не перетворилися на хижих звірів, а дітей тримали без сну, щоб вони не перетворилися на мишей.

Опівночі жерці сходили на Пагорб Зірки (Уїшачтлан) біля сучасного Істапалапи й пильно дивилися на сузір'я Плеяд. Якщо зоряне скупчення перетинало небесний меридіан, це означало, що світ житиме далі. На грудях принесеного в жертву знатного полоненого тертям дощечок добували новий священний вогонь, і гінці зі смолоскипами розносили його до головного храму Темпло Майор, а звідти — до кожного вівтаря та домашнього вогнища імперії. Цей обряд називався «зв'язуванням років» (шіухмольпіллі), і його проводили в рік 2 Очерет, а не 1 Кролик (зміна, внесена самими ацтеками в їхній історичній пам'яті). Остання в історії церемонія Нового вогню відбулася 1507 року; її зображено на 34-й сторінці Кодексу Бурбон.

Довгий рахунок

Календарне коло могло надійно зафіксувати дату в межах людського життя, проте не дозволяло вести неперервну хронологію історії, оскільки кожна комбінація повторювалася через 52 роки. Цю проблему розв'язав Довгий рахунок — лінійний неперервний підрахунок днів від фіксованої сакральної точки відліку, записаний у модифікованій позиційній системі числення за основою 20:

Третій розряд використовує множник 18 замість 20, щоб тривалість туна (360 днів) була максимально наближеною до тривалості сонячного року. Усі вищі розряди знову переходять на кратність двадцяти. Дослідники також виділяють вищі часові цикли — піктун (2 880 000 днів), калабтун, к'інчільтун та алавтун (23 040 000 000 днів), хоча ці назви є сучасними академічними термінами. Самі майя використовували такі колосальні одиниці: наприклад, Стела 1 у Коба заповнює розряди над бактуном числом тринадцять, охоплюючи інтервал часу, що у багато разів перевищує вік усього нашого Всесвіту.

Дата Довгого рахунку записується п'ятьма числами, розділеними крапками (наприклад, 9.12.11.5.18), які послідовно вказують кількість бактунів, катунів, тунів, віналів та к'інів. Нульова дата нинішньої ери записується як 13.0.0.0.0 4 Ахав 8 Кумк'у. На Стелі C у Кірігуа цей день описано як момент, коли боги встановили три первісні камені космічного вогнища на Небі, що Спочиває. У Паленке написи храмів Групи Хреста, освячені правителем К'ініч Кан Бахламом II у 692 році н. е., згадують народження богів задовго до початку нинішньої ери, тісно пов'язуючи родовід і владу царя з цим сакральним міфічним минулим.

Найдавніші збережені дати Довгого рахунку належать зовсім не майя. Стела 2 у Чіапа-де-Корсо містить дату, еквівалентну 36 року до н. е., Стела C у Трес-Сапотес — 32 року до н. е., а Стела 1 в Ель-Бауль — 37 року н. е. Найдавнішим безперечним написом Довгого рахунку в класичних низовинах майя є Стела 29 у Тікалі з датою 8.12.14.8.15, що відповідає 292 року н. е.

Синхронізація дат майя з нашим календарем

Щоб перевести дату Довгого рахунку в європейську хронологію, дослідникам необхідно знати номер юліанського дня для нульової дати. Найбільш загальновизнаним значенням є число 584 283 — так звана кореляція GMT, названа за прізвищами Джозефа Гудмана, Хуана Мартінеса Ернандеса та Дж. Еріка С. Томпсона, які обґрунтували її між 1905 і 1950 роками. Вона зіставляє дату 13.0.0.0.0 з 11 серпня 3114 року до н. е. за пролептичним григоріанським календарем (або 6 вересня 3114 року до н. е. за юліанським). Близький варіант кореляції — число 584 285 — зміщує всі події на два дні вперед. Сім'я кореляцій GMT підтверджується колоніальними хроніками, що синхронізують події конкісти з датами майя, астрономічними таблицями затемнень і Венери, а також радіовуглецевим датуванням дерев'яних одвірків храмів Тікаля, опублікованим у 2013 році.

Саме ця кореляція визначила завершення тринадцятого бактуна — 13.0.0.0.0 4 Ахав 3 К'анк'ін — на 21 грудня 2012 року. Єдиний класичний текст майя, де згадується ця дата (Монумент 6 із Тортугеро), говорить про урочисте сходження божества Болон Йокте, а не про загибель світу; після цього літочислення Довгого рахунку просто перейшло до чотирнадцятого бактуна.

Владики ночі та Місяць

У класичних написах майя за датою Довгого рахунку зазвичай слідує так звана Додаткова серія ієрогліфів. Перший із них називає одного з дев'яти Владик ночі — божеств дев'ятиденного циклу, що рухався паралельно з іншими календарями. Майяністи умовно позначають їх від G1 до G9, оскільки більшість їхніх автентичних імен майя залишаються невідомими. Ацтеки зберегли той самий дев'ятиденний цикл, і Кодекс Бурбон наводить точний канонічний список дев'яти нічних владик: Шіутекутлі, Іцтлі, Пільцинтекутлі, Сентеотль, Міктлантекутлі, Чальчіутлікуе, Тлацольтеотль, Тепейоллотль і Тлалок. Оскільки дев'ять не ділить 260 без остачі, той самий денний знак щоразу потрапляє під опіку іншого владики ночі, додаючи новий відтінок у прочитання долі.

Місячна серія, що йде слідом, фіксує рух нічного світила: скільки днів минуло від появи нового місяця, яке місце займає поточний місячний цикл у піврічній групі з шести лунацій і скільки днів має даний місяць — 29 чи 30. Ієрогліф C, що лічить порядок лунацій, містить одну з трьох змінних голів божеств. Серії з шести місячних місяців були базовими блоками для передбачення затемнень, і саме тому ці астрономічні спостереження вважали за необхідне висікати на царських кам'яних монументах.

Венера, затемнення та планети

Венера була найбільш пильно спостережуваною планетою в усій Мезоамериці, а її першої появи на світанку як ранкової зорі відверто боялися. «Аннали Куаутітлана» описують, як ацтекський бог ранкової Венери Тлауїскальпантекутлі вражав списами різні верстви людей залежно від знака дня, на який випадала ця поява — від старців і дітей до правителів і воїнів. Майя називали цю планету Чак Ек' («Велика Зоря»). Вони визначили її синодичний період (час від одного геліакального сходу до наступного) у 584 дні за справжнього астрономічного значення 583,92 доби. П'ять таких періодів становлять рівно 2 920 днів — точно вісім сонячних років по 365 днів, а 65 синодичних періодів Венери утворюють 37 960 днів, що ідеально дорівнює двом Календарним колам (104 сонячні роки) та 146 священним циклам Цолькіна. Після цього великого інтервалу всі три космічні цикли сходяться разом в одній точці.

Сторінка 24 та сторінки 46–50 Дрезденського кодексу містять знамениті таблиці Венери, які розгортають п'ять синодичних періодів планети й включають тонкі математичні поправки, завдяки яким таблиця зберігала абсолютну точність протягом століть. Кодекс майя Мексики (довгий час відомий як Кодекс Грольє) — ще один венеріанський альманах, датований за радіовуглецем між 1021 та 1154 роками н. е. і остаточно визнаний автентичним у 2018 році. Це найдавніша зі збережених книг обох американських континентів.

Сторінки 51–58 Дрезденського кодексу містять таблицю затемнень на 11 960 днів, що точно дорівнює 46 священним циклам Цолькіна і майже ідеально збігається з 405 синодичними місяцями. Сонячні та місячні затемнення можливі лише тоді, коли молодик або повня відбуваються поблизу вузлів місячної орбіти, тому такі сезони повторюються з інтервалом у шість лунацій (близько 177–178 днів) із періодичним скороченням до п'яти (148 днів). Таблиця майя об'єднує ці інтервали в єдиний ланцюг, вказуючи проміжки священного календаря, коли виникає загроза затемнення. У цій системі немає жодного запозичення з вавилонської чи грецької науки: це цілком самостійне і геніальне розв'язання тієї самої фундаментальної задачі.

Ще дивовижніший цикл зустрічається лише на класичних монументах Паленке, Копана, Яшчилана та кількох інших міст: рахунок 819 днів. Кожен такий період послідовно співвідноситься з однією з чотирьох сторін світу та її сакральним кольором (схід — червоний, північ — білий, захід — чорний, південь — жовтий) і присвячується богу блискавки К'авілю. Число 819 є добутком трьох священних чисел: 7 × 9 × 13. У 2023 році Джон Лінден і Херардо Альдана довели, що цей рахунок чудово описує синодичні цикли всіх видимих планет: 819 днів становлять рівно сім синодичних періодів Меркурія, шість таких інтервалів дорівнюють тринадцяти періодам Сатурна, дев'ятнадцять циклів — тридцяти дев'яти періодам Юпітера, а двадцять циклів (16 380 днів) точно дорівнюють двадцяти одному синодичному періоду Марса.

Простір, пророцтва та колесо катунів

Для мислителів Мезоамерики дні не просто наставали — вони приходили з конкретного напрямку простору. Перша сторінка Кодексу Фейєрварі-Майєра зображує всесвіт у формі мальтійського хреста: у кожній із чотирьох сторін світу височіє священне дерево з птахом на верхівці та діє пара богів, а в центрі палає бог вогню Шіутекутлі. Ряд із 260 днів оббігає цей сакральний контур, тож кожна сторона світу володіє своєю часткою часу, а перебіг днів стає безперервною подорожжю навколо Всесвіту.

На півострові Юкатан після занепаду класичних міст Довгий рахунок поступово вийшов із широкого вжитку. Натомість мешканці вели скорочений підрахунок катунів, де кожен катун отримував ім'я дня Ахав, на який він закінчувався. Оскільки катун триває 7 200 днів, номер його фінального дня Ахав щоразу зменшується на дві одиниці: 11 Ахав, 9 Ахав, 7 Ахав і так далі вниз, а після 2 Ахав настає 13 Ахав — утворюючи коло з тринадцяти катунів тривалістю близько 256 років. Колоніальні рукописи «Книги Чілам Балам» тлумачать це коло як велике колесо пророцтв: події, що відбулися в певний катун, неминуче мали повторитися, коли його ім'я прийде знову. Катун 8 Ахав пам'ятали як час падіння великих столиць і розсіювання народів. Коли царство Іца з тайясальської фортеці — останній незалежний оплот майя — капітулювало перед конкістадорами 1697 року, знову тривав саме катун 8 Ахав, і давні власні пророцтва народу задовго вказували на цей період як на час неминучого зламу долі.

Календар, що ніколи не зупинявся

Іспанське завоювання поклало край всенародним святам 365-денного сонячного року, проте 260-денний священний рахунок пішов у глибоке підпілля й вижив. У 1704 році колоніальна влада в окрузі Вілья-Альта в Оахаці конфіскувала в сапотекських громадах 103 рукописні зошити. Дослідження історика Давіда Тавареса показало, що 99 із них містили копії 260-денного сакрального календаря, який сапотеки таємно використовували для нарікання імен і провіщення долі майже через два століття після взяття Теночтітлана.

У високогір'ях Гватемали лік священних днів узагалі ніколи не переривався. Хранителі днів народів кіче, какчикель, ішіль і мам — ахк'іджаб (ajq'ijab') мовою кіче — і сьогодні зберігають Чоль Кіх день у день із класичним календарем стародавніх майя; споріднений варіант живе також серед народу міхе в Оахаці. Хранитель днів кіче дає відповідь на життєве запитання, розкладаючи пригорщу червоного насіння ц'іте (священного коралового дерева) разом із кристалами кварцу на невеликі купки й перелічуючи дні календаря купка за купкою. День, на який випадає остання купка насіння, відкриває відповідь на питання. Громади високогір'я досі урочисто святкують день Вашакі Б'ац' (8 Мавпа) як час загального вшанування календаря та посвяти нових хранителів днів.

Як читати цей розділ

Картки вище простежують мезоамериканський календар від його перших проявів у стародавній архітектурі до живої традиції сучасних хранителів днів. Вони охоплюють обидва базові рахунки, утворене ними 52-річне Календарне коло, урочисті ритуали його оновлення, Довгий рахунок і додаткові цикли, високорозвинену астрономію рукописних кодексів, пророче коло катунів та збережену практику гірських громад. Постаті, наведені за ними, — це володарі, хроністи та вчені, завдяки яким знання про цей календар дійшло до нашого часу. Як і кожна традиція на цих сторінках, мезоамериканський календар представлений тут як визначна історична та культурна практика людства. Знак дня або дата народження в ньому описують традиційний спосіб роздумів про час, характер і життєвий шлях, проте вони не зумовлюють невідворотно вчинки людини й не несуть гарантованих передбачень майбутнього.