Перші документи деканів
Діагональні зоряні таблиці
Близько 2100 року до н. е. художники Середнього Єгипту заповнювали внутрішній бік деяких вік саркофагів сіткою зоряних імен: один стовпчик на кожен десятиденний тиждень року, один рядок на кожну годину ночі. Що далі минають тижні, то ранішу годину позначає кожна зірка, тому її ім'я піднімається сіткою по діагоналі. Ці таблиці — найдавніші відомі зоряні годинники й найраніші повні списки тридцяти шести деканів.
- стовпчиків-тижнів
- 36
- рядків-годин
- 12
- р. до н. е., найраніші віка
- бл. 2100
Будова зоряної таблиці
Діагональна таблиця — продуманий виріб, чиї частини можна назвати одну за одною: віко, на якому її намальовано, стовпчики й рядки, сама діагональ, постаті й текст у її центрі, додаткові стовпчики на краю та питання, які вона досі залишає відкритими.
Віко як небо
Таблиці намальовано на внутрішньому боці прямокутних дерев'яних вік саркофагів, просто над обличчям покладеної всередину людини. Для померлого віко було там, де мало б бути нічне небо, і зоряна таблиця перетворювала цю поверхню на робочу карту годин.
Майстерні Асьюта
Більшість відомих таблиць походить із некрополя Асьюта, давнього Завті, столиці тринадцятого нома Верхнього Єгипту. Його номархів і урядовців ховали в багато розписаних саркофагах, а решту таблиць дали кілька інших місць. Кількість відомих таблиць зросла приблизно з десятка до понад двадцяти.
Тридцять шість стовпчиків-тижнів
Кожен стовпчик належить одному десятиденному тижню цивільного року, і над ним стоїть його дата: перша, середня чи остання декада певного місяця однієї з трьох пір року — Ахет, Перет або Шему. Дванадцять місяців по тридцять днів дають тридцять шість стовпчиків.
Дванадцять рядків-годин
У кожному стовпчику згори вниз — дванадцять клітинок, по одній на кожну годину ночі, і в кожній клітинці стоїть ім'я декана, який позначає цю годину впродовж цього тижня. Прочитаний згори донизу, стовпчик — це ціла ніч одного десятиденного тижня.
Діагональ
Зірка сходить щоночі приблизно на чотири хвилини раніше, а за тиждень — десь на сорок хвилин. Тож декан, що одного тижня позначає дванадцяту годину, наступного позначає одинадцяту, і його ім'я з кожним стовпчиком піднімається на рядок вище, утворюючи діагональ, від якої таблиці дістали свою назву.
Смуга небесних постатей
На добре збережених віках стовпчики перериває вертикальна смуга зображень. На ній — небесна богиня Нут, Бича нога (Месхетіу, наш Великий Віз), Сах, постать Оріона, і Сопдет, богиня Сіріуса: нерухомі орієнтири єгипетського неба.
Смуга тексту
На багатьох віках сітку перетинає горизонтальна смуга ієрогліфічного тексту, зазвичай жертовна формула, що закликає небесних божеств на користь померлого. Астрономія й молитва займають одну поверхню, і художники трактували їх як частини однієї композиції.
П'ять додаткових днів
Тридцять шість тижнів дають 360 днів, і цивільний рік додавав п'ять епагоменальних днів, щоб набрати 365. Деякі таблиці мають для цього короткого періоду останній стовпчик із власним набором зірок, що позначають години, тож годинник охоплює весь рік.
Трикутні декани
Наприкінці року звичайна послідовність не заповнює сітку рівно. Деякі віка мають трикутний блок додаткових зоряних імен, який Нойгебауер і Паркер назвали «трикутними деканами»; їх використовували лише для того, щоб годинник не зупинявся впродовж цих тижнів.
Сходи чи проходження?
За усталеним прочитанням кожну годину позначав декан, що сходив на сході. Деякі дослідники доводять, що зірки спостерігали в іншому сталому положенні, наприклад під час проходження через меридіан. Таблиці дають імена, а не методи, тож правило спостереження доводиться реконструювати.
Копії з копій
Календар із 365 днів без високосного дня за приблизно сорок років зсувається відносно зірок на цілий тиждень. Багато вік мають зсуви, помилки в написанні імен або внутрішні суперечності: художники копіювали давніші зразкові таблиці для поховань ще довго після того, як ті перестали відповідати небу.
Які це зірки?
Сах — це Оріон, а Сопдет — Сіріус. Які зірки стоять за рештою імен, досі обговорюють. Більшість реконструкцій розміщує декани в поясі на південь від екліптики, але таблиці фіксують лише імена та їхній порядок, тож надійні ототожнення рідкісні.
Розкопувачі та видавці
Археологи, які дістали саркофаги Асьюта з-під землі, та історики астрономії, які з'ясували, що кажуть їхні сітки.
Еміль Шассіна
Директор Французького інституту східної археології в Каїрі, який 1903 року разом із Шарлем Паланком провадив розкопки в Асьюті й опублікував знахідки, серед них розписані саркофаги того типу, на якому бувають зоряні таблиці.
Ернесто Скьяпареллі
Директор Єгипетського музею в Турині, чия італійська експедиція копала в Асьюті між 1906 і 1913 роками й привезла до Європи одну з найбільших колекцій поховального начиння з асьютських гробниць.
Девід Джордж Гогарт
Археолог, який у 1906–1907 роках розкопував Асьют для Британського музею й поповнив лондонську колекцію саркофагами доби Середнього царства з того самого некрополя.
Александр Пого
Історик астрономії, який 1932 року опублікував у журналі «Isis» таблиці з вік асьютських саркофагів як календарі й зоряні годинники; це було одне з перших досліджень, що розглядало їх як астрономічні документи.
Отто Нойгебауер
Історик точних наук, який разом із Річардом Паркером присвятив раннім деканам і діагональним таблицям перший том «Egyptian Astronomical Texts» (1960) — видання, з якого починаються всі пізніші праці.
Річард А. Паркер
Єгиптолог і знавець єгипетського календаря, чиє прочитання дат, пір року та зоряних імен дало змогу пояснити, чому таблиці йдуть по діагоналі і як добирали декани.
Сара Саймонс
Історикиня єгипетської астрономії, яка склала каталог відомих діагональних таблиць та їхніх варіантів, приблизно вдвічі розширивши корпус, доступний Нойгебауерові й Паркерові, і зробивши копії придатними для порівняння.
Хуан Антоніо Бельмонте
Археоастроном, який разом із Хосе Льюлем та іншими звіряв таблиці з розрахованим небом і запропонував ототожнення зірок і дати спостережень, що лежать в їхній основі.
Йохем Каль
Єгиптолог, який із 2003 року очолює німецько-єгипетський Асьютський проєкт: він повернувся до некрополя, що дав більшість зоряних таблиць, і документує його гробниці в їхньому первісному оточенні.
Найдавніші зоряні годинники
Приблизно між 2100 і 1800 роками до н. е., за Першого перехідного періоду й на початку Середнього царства, художники Середнього Єгипту заповнювали внутрішній бік деяких дерев'яних вік саркофагів сіткою зоряних імен. Якщо прочитати її правильно, сітка показує, яка зірка позначає кожну годину ночі в кожному десятиденному тижні року. Це діагональні зоряні таблиці, найдавніші відомі у світі зоряні годинники і найраніші повні документи тридцяти шести деканів. Сучасна назва походить від їхньої найпомітнішої риси: від тижня до тижня ім'я кожної зірки зсувається на один стовпчик убік і на один рядок угору, тож одне ім'я утворює на віці косу лінію. Усе пізніше в деканальній традиції, від стель Нового царства до облич елліністичної астрології, походить від системи, яку фіксують ці таблиці.
Асьют і його саркофаги
Більшість відомих таблиць походить з Асьюта, давнього Завті, столиці тринадцятого нома Верхнього Єгипту й осередку культу бога-шакала Упуаута. Його номархів і урядовців ховали в скелях на захід від міста в прямокутних дерев'яних саркофагах, розписаних зсередини й ззовні: переліки жертвопринесень, фризи з предметами, потрібними померлому, заклинання Текстів саркофагів, а на меншій частині вік — зоряна таблиця. Невелика кількість таблиць походить з інших місць Середнього й Верхнього Єгипту. Корпус зростав повільно. 1960 року Нойгебауер і Паркер мали для роботи близько десятка вік; пізніші каталоги, насамперед каталог Сари Саймонс, приблизно подвоїли це число, хоча кілька вік уціліли лише фрагментами, а деякі відомі тільки зі старих копій.
Як читати сітку
Повна таблиця — це сітка з тридцяти шести стовпчиків і дванадцяти рядків. Над кожним стовпчиком стоїть дата за єгипетським цивільним календарем, що мав три пори року, Ахет, Перет і Шему, по чотири місяці з тридцяти днів у кожній. Кожен місяць ділився на три десятиденні тижні, тож заголовок, по суті, означає «перша декада другого місяця Ахет». Тридцять шість таких тижнів заповнюють 360 днів. У кожному стовпчику згори вниз — дванадцять клітинок, по одній на кожну годину ночі, і в кожній клітинці стоїть ім'я декана. Стовпчики зазвичай упорядковані справа наліво, у звичайному напрямку ієрогліфічного письма. Щоб скористатися таблицею, треба знайти стовпчик поточного тижня й читати його згори вниз: перший декан позначає першу годину, другий — другу, і так аж до світанку.
Чому імена йдуть по діагоналі
Діагональ — наслідок того, як рухається небо. Будь-яка зірка сходить щоночі приблизно на чотири хвилини раніше, тож за десять днів набігає близько сорока хвилин, що майже дорівнює одній із цих годин. Отже, декан, який одного тижня позначає останню годину ночі, наступного тижня позначає передостанню, ще через тиждень — третю від кінця, і так доти, доки зовсім не вийде за межі ночі. На віці його ім'я з кожним стовпчиком піднімається на рядок угору. Схема нижче показує цей принцип для перших чотирьох тижнів таблиці; декани пронумеровано в порядку їхнього сходу.
| Година | Тиждень 1 | Тиждень 2 | Тиждень 3 | Тиждень 4 |
|---|---|---|---|---|
| 1 | Декан 1 | Декан 2 | Декан 3 | Декан 4 |
| 2 | Декан 2 | Декан 3 | Декан 4 | Декан 5 |
| 3 | Декан 3 | Декан 4 | Декан 5 | Декан 6 |
| … | … | … | … | … |
| 12 | Декан 12 | Декан 13 | Декан 14 | Декан 15 |
Простежте за Деканом 4: у тижні 1 він стоїть на четвертій годині, а в тижні 4 — уже на першій. На справжньому віці візерунок проходить через усі тридцять шість стовпчиків, і саме правильність цих кроків дала змогу сучасним ученим упізнати годинник у тому, що здавалося просто списком.
Центр віка
Сітка рідко буває суцільною. На найкраще збережених віках її перетинає горизонтальна смуга ієрогліфічного тексту, зазвичай жертовна формула, що закликає небесних божеств на користь власника саркофага. Стовпчики розділяє й вертикальна смуга зображень із постатями, на які спиралося єгипетське небо: Нут, богиня, чиє тіло і є небом; Бича нога, Месхетіу, тобто зірки нашого Великого Воза; Сах, постать Оріона; і Сопдет, богиня Сіріуса. Компонування від віка до віка різниться, але поєднання досить стале, щоб було видно: таблицю задумували як одну композицію, що об'єднує астрономію і молитву. Ніщо на віці не відокремлює лічбу часу від релігійного тексту.
Додаткові стовпчики
Тридцять шість тижнів залишають п'ять днів 365-денного року поза лічбою. Ці епагоменальні дні, за єгипетським міфом дні народження Осіріса, Гора, Сета, Ісіди й Нефтіди, стояли поза місяцями, і деякі віка мають останній стовпчик, щоб годинник охоплював і їх. Друга проблема виникає наприкінці року, де звичайна послідовність деканів уже не заповнює рівно кожну годину. Деякі віка в цьому місці мають трикутний блок додаткових зоряних імен. Нойгебауер і Паркер назвали їх «трикутними деканами», і їхня присутність свідчить, що укладачі зразкових таблиць пройшли весь рік година за годиною, а не просто повторювали шаблон.
За чим стежили єгиптяни
Таблиці називають зірки, але не кажуть, що саме спостерігали. За усталеним тлумаченням, яке виклали Нойгебауер і Паркер, кожну годину позначав декан, що сходив на східному горизонті, а декани добирали так, щоб їхні геліакальні сходи, тобто перші появи на світанку після періоду невидимості, припадали з інтервалом у десять днів. За цим прочитанням декан, який щойно знову з'явився, позначає останню годину ночі, а в наступні тижні — щораз ранішу. Інші дослідники доводили, що зірки спостерігали в іншому сталому положенні, наприклад під час проходження через меридіан, або що правило відрізнялося в різних традиціях. Більшість реконструкцій розміщує декани в поясі, приблизно паралельному до екліптики й розташованому на південь від неї; до цієї смуги входять Оріон і Сіріус. Самі лише віка цього питання не розв'яжуть, бо вцілілі копії надто суперечливі, щоб точно відповідати якомусь одному небу.
Копії з копій
Ця суперечливість має причину. Єгипетський цивільний рік рівно з 365 днів не мав високосного дня, тож кожні чотири роки зсувався відносно зірок на день. Таблиця, точна на момент створення, приблизно за сорок років відставала б на цілий тиждень, а за кілька поколінь ставала б непридатною. На віках видно симптоми: стовпчики, зсунуті відносно своїх дат, імена з помилками або повторені двічі, рядки, що випадають із діагоналі. Художники копіювали зразкові таблиці, які, ймовірно, зберігалися в архівах храмів чи майстерень і давно перестали відповідати небу. Порівнюючи віка, вчені виокремили групи зі спільним зсувом чи спільним набором помилок, а дехто намагався за величиною зсуву датувати первісні спостереження. Результати значною мірою залежать від припущень щодо правила спостереження й ототожнення зірок і залишаються оцінками.
Годинник для померлих
Якщо таблиці були застарілими вже тоді, коли їх малювали, вони не призначалися для практичного вжитку, і їхнє розташування пояснює їхню мету. Віко лежало просто над обличчям померлого, який дивився на нього так, як живі дивляться на нічне небо. Єгипетська поховальна релігія уявляла, що померлі приєднуються до зірок і подорожують разом із сонцем крізь години ночі, а таблиця годин була знанням, яке покійний міг узяти із собою в цю подорож. Більшість єгиптологів розглядає таблиці як частину релігійного оснащення саркофага поряд із Текстами саркофагів, намальованими біля них. Справжня астрономія збереглася в них тому, що їх копіювали з документів, які колись описували реальне небо.
Що було далі
Після Середнього царства діагональні таблиці зникають із саркофагів, але їхній зміст не зник. Список деканів перейшов на стелі гробниць і храмів, починаючи зі стелі гробниці Сененмута близько 1470 року до н. е., де декани постають уже як список із пов'язаними з ними божествами, а не як сітка для лічби годин. Кенотаф Сеті I в Абідосі додав «Книгу Нут», яка пояснює цикл видимості деканів мовою міфу. Близько 1100 року до н. е. царські гробниці доби Рамессидів запровадили інший годинник, що спирався на те, як зірки проходили певні положення біля меридіана. Сам список деканів, уточнений і перегрупований у те, що сучасні вчені називають родинами списків, став запасом, з якого черпали храми Пізнього періоду, елліністичні астрологи, а згодом і магічна традиція.
Як таблиці повернули науці
Саркофаги потрапили до музеїв завдяки розкопкам в Асьюті на початку XX століття: Еміль Шассіна й Шарль Паланк працювали там для Французького інституту в Каїрі 1903 року, Девід Гогарт — для Британського музею в 1906–1907 роках, а італійська експедиція Ернесто Скьяпареллі між 1906 і 1913 роками відправила велику асьютську колекцію до Турина. Стаття Александра Пого 1932 року в журналі «Isis» розглядала віка як календарі й годинники, а перший том «Egyptian Astronomical Texts» Нойгебауера й Паркера, що вийшов 1960 року, видав відомі таблиці й виклав тлумачення, яким користуються досі. Пізніші праці Сари Саймонс, Хуана Антоніо Бельмонте й Хосе Льюля та інших розширили корпус і звірили його з розрахованим небом. Від 2003 року німецько-єгипетський Асьютський проєкт під керівництвом Йохема Каля документує сам некрополь, повертаючи саркофагам їхній археологічний контекст.
Куди рушати далі
Про зірку, чиє повернення відкривало єгипетський рік, читайте на сторінці «Сіріус, Сотіс і рік». Про те, як дванадцять годин деканів стали половиною сучасної доби, — на сторінці «Дванадцять годин ночі». Про годинники, що замінили ці таблиці в царських гробницях, розповідає сторінка «Рамессидські зоряні годинники», а про стелі, які пронесли список деканів далі, — сторінка «Астрономічні стелі». Історія деканів — частина компендіуму Tarot Academy п'ятдесятьма двома мовами.
Часті запитання
Що таке діагональна зоряна таблиця?
Сітка зоряних імен, намальована на внутрішньому боці віка єгипетського саркофага, зазвичай періоду приблизно між 2100 і 1800 роками до н. е. Її тридцять шість стовпчиків відповідають десятиденним тижням цивільного року, дванадцять рядків — годинам ночі, а в кожній клітинці названо декан, який позначає цю годину в цьому тижні. Це найдавніший відомий тип зоряного годинника.
Чому їх називають діагональними?
Бо з плином року кожна зірка позначає дедалі ранішу годину. Кожні десять днів зірка сходить приблизно на сорок хвилин раніше, тобто приблизно на одну годину таблиці, тож у кожному наступному стовпчику її ім'я піднімається на рядок вище. Повторені по всій сітці, ці кроки утворюють косі лінії з того самого імені, від яких таблиці й дістали сучасну назву.
Де знайшли діагональні зоряні таблиці?
Здебільшого в некрополі Асьюта в Середньому Єгипті, де номархів і урядовців Першого перехідного періоду й раннього Середнього царства ховали в розписаних дерев'яних саркофагах. Менша частина походить з інших місць Єгипту. Саркофаги розкопали на початку XX століття, і нині вони розподілені між музеями Єгипту та Європи.
Скільки діагональних зоряних таблиць збереглося?
Понад двадцять, і багато з них неповні. 1960 року Нойгебауер і Паркер працювали приблизно з десятком, а пізніші каталоги, особливо каталог Сари Саймонс, приблизно подвоїли це число. Деякі таблиці вціліли лише у фрагментах або в давніших копіях, тож загальна кількість у різних каталогах дещо різниться залежно від того, що саме враховують.
Чи справді хтось визначав час за цими таблицями?
Імовірно, не за намальованими копіями. Цивільний календар із 365 днів зсувався відносно зірок на день кожні чотири роки, тож таблиця застарівала на тиждень приблизно за сорок років, а на віках видно зсуви й помилки, через які користуватися ними було б неможливо. Їх копіювали з давніших зразкових таблиць для потреб померлих. Самі ж зразки колись, без сумніву, описували справжнє небо.
Що зображено посередині таблиці?
На добре збережених віках — горизонтальну смугу тексту, зазвичай жертовну формулу із закликом до небесних божеств, і вертикальну смугу постатей: небесну богиню Нут, Бичу ногу (зірки Великого Воза), Саха, постать Оріона, і Сопдет, богиню Сіріуса. Вони позначають нерухомі орієнтири єгипетського неба поряд із рухомими деканами.
Що таке трикутні декани?
Додаткові зоряні імена, які деякі віка розміщують трикутним блоком наприкінці року, де звичайна послідовність деканів уже не заповнює рівно кожну годину. Цю сучасну назву запровадили Нойгебауер і Паркер. Деякі віка мають також стовпчик для п'яти епагоменальних днів поза тридцятьма шістьма тижнями.
Декани спостерігали на сході чи під час проходження через меридіан?
За усталеним тлумаченням кожну годину позначав декан, що сходив на сході, а декани розташовували так, щоб їхні геліакальні сходи припадали з інтервалом у десять днів. Деякі дослідники пропонують інші правила спостереження, зокрема проходження через меридіан. Таблиці фіксують лише імена та їхній порядок, тож метод доводиться виводити, і жодна реконструкція не пасує до всіх копій.
Які сучасні зірки відповідають деканам цих таблиць?
Надійних ототожнень лише два: Сах відповідає зіркам Оріона, а Сопдет — Сіріусу. Для решти вчені пропонують ототожнення в смузі неба, що лежить приблизно на південь від екліптики й паралельно до неї, але розходяться в подробицях, і більшість ототожнень краще вважати гіпотезами.
Що сталося з діагональними таблицями після Середнього царства?
Їх перестали малювати на саркофагах, але список деканів уцілів. Він перейшов на стелі гробниць і храмів, починаючи з гробниці Сененмута близько 1470 року до н. е., а царські гробниці доби Рамессидів близько 1100 року до н. е. запровадили новий тип зоряного годинника, що спирався на положення біля меридіана. Через пізніші списки декани дійшли до елліністичної астрології, а значно пізніше — до таро.
Останні публікації
Відкрийте для себе давню мудрість карт Таро та розкрийте таємниці вашої духовної подорожі. Наш блог — це ваш шлях до розуміння багатого символізму, значень і практичного застосування читання карт Таро.