Звідки походить година
Дванадцять годин ночі
Єгиптяни лічили ніч за деканами, що сходили впродовж неї, і за лічбою, на якій вони зупинилися, години темряви позначали дванадцять деканів. Дню вони теж дали дванадцять годин, які вимірювали за тінями. Ці години розтягувалися й стискалися з порами року, доки грецькі астрономи в Александрії не зробили їх однаковими. Двадцятичотиригодинна доба на кожному годиннику — це єгипетська лічба в грецькій формі, поділена на хвилини за вавилонським зразком.
- годин ночі
- 12
- годин дня
- 12
- хвилин у нічній годині у Фівах
- 52–68
Як ділили ніч
Картки простежують годину від її астрономічного початку в деканах через годинники, що її вимірювали, і релігійні тексти, які надали кожній годині значення, до грецьких і вавилонських змін, що дали сучасну годину.
Дванадцять деканів, дванадцять годин
Діагональні зоряні таблиці на віках саркофагів Середнього царства називають на кожну ніч дванадцять деканів, по одному на годину. Нічна година виникла як астрономічна одиниця: проміжок між однією зіркою-позначкою та наступною, який відлічували за східним обрієм.
Чому дванадцять, а не вісімнадцять
За повну дванадцятигодинну ніч сходить близько вісімнадцяти деканів. Нойгебауер і Паркер пояснили число дванадцять сутінками: у пору літнього сходу Сіріуса, коли ночі найкоротші, на справжню темряву припадає лише близько дванадцяти сходів деканів.
Години, що розтягуються й стискаються
Дванадцять годин завжди заповнювали ніч, хоч якою довгою вона була. У Фівах нічна година тривала взимку близько шістдесяти восьми хвилин, а влітку — п'ятдесят дві. Ці сезонні, або темпоральні, години залишалися в щоденному вжитку в Європі, доки не поширилися механічні годинники.
Години дня
Світловий день вимірювали за тінями. Найдавніші вцілілі єгипетські тіньові годинники датуються Новим царством, і за однією з реконструкцій день спершу лічили як десять годин плюс дві години сутінків, що відповідало дванадцяти годинам ночі.
Водяні годинники
Кам'яна посудина з маленьким отвором біля дна випускала воду з рівномірною швидкістю. Найкращий уцілілий зразок, із Карнака часів Аменхотепа III, має всередині окрему шкалу для кожного місяця, бо нічні години змінювали тривалість, а ззовні — декани.
Спостерігачі годин
При храмах служили жерці, чий титул означає «той, хто в годині». Вони стежили за зірками й оголошували години для нічних обрядів. Грецькі автори називали такого жерця гороскопосом, «спостерігачем години», — тим словом, яке астрологія згодом дала асцендентові.
Дванадцять годин «Амдуату»
«Книга про те, що в потойбіччі» ділить нічну подорож бога сонця на дванадцять годин, кожна з яких — окрема область потойбіччя зі своїми брамами, богами й небезпеками. Наприкінці дванадцятої години сонце відроджується на світанку. Найдавніша повна копія — у гробниці Тутмоса III.
Богині годин
Кожна година ночі мала свою богиню, яку часто зображали із зіркою на голові; вона вела сонячну барку крізь свій відтинок темряви. «Амдуат» і «Книга брам» називають їх на ім'я, а з'являються вони в гробницях і на храмових стінах.
Обряди за годинами
Під час обрядів Осіріса в храмах птолемеївської доби жерці чували впродовж кожної години дня й ночі, і для кожної мали окремий набір заклинань і жертвопринесень. Година тут — одиниця обряду не меншою мірою, ніж одиниця часу.
Рівні години в Александрії
Грецьким астрономам потрібні були одиниці, що не змінюються з порами року. Гіппарх користувався годинами рівнодення, кожна з яких становила одну двадцять четверту повної доби, а Птолемей проводив у них свої обчислення. Єгипетське число двадцять чотири вціліло, а змінна тривалість — ні.
Хвилини з Вавилона
Шістдесят хвилин у годині й шістдесят секунд у хвилині походять із вавилонської шістдесяткової арифметики, якою грецькі астрономи користувалися для всіх дробів. Власні вавилонські одиниці часу були інші — дванадцять подвійних годин на добу, — тож сучасна година поєднує єгипетські й вавилонські складники.
Від позначки години до асцендента
Декан, що сходив, позначав годину, а грецьке слово для висхідної точки зодіаку, гороскопос, означає «спостерігач години». Багато істориків бачить в асценденті натальної карти нащадка цієї єгипетської практики визначати годину за тим, що сходить на сході.
Хранителі годин та історики
Єгипетські урядовці й жерці, які вимірювали та оголошували години, грецькі астрономи, що зробили їх рівними, і сучасні вчені, які простежили годину до берегів Нілу.
Аменемхет
Урядовець ранньої XVIII династії, чий гробничний напис стверджує, що він створив для царя Аменхотепа I водяний годинник, пристосований до змінної тривалості ночі впродовж року; це найдавніша письмова згадка про такий пристрій.
Аменхотеп III
Цар, від чийого імені виготовили карнакський водяний годинник — найдавнішу клепсидру, що вціліла майже повністю, зі шкалами місяців усередині та деканами, планетами й північними сузір'ями, вирізьбленими ззовні.
Хархебі
Жрець, чий напис на статуї описує його як спостерігача неба, що знав сходи й заходи зірок і оголошував їх; це рідкісний автопортрет єгипетського жерця-астронома за роботою.
Гіппарх
Астроном, чий коментар до Арата й Евдокса перелічує зірки, що позначають кожну годину рівнодення вночі. Те, що він користувався рівними годинами, показує, як єгипетське число двадцять чотири стало одиницею для обчислень.
Клавдій Птолемей
У всьому «Альмагесті» працював із годинами рівнодення, поділеними за шістдесятковою системою, а водночас пояснював, як переводити їх у сезонні години повсякденного життя: дві системи поруч.
Климент Александрійський
Християнський письменник, який описує єгипетську храмову процесію, де гороскопос несе годинник і пальмову гілку, символи астрології, і мусить знати книги Гермеса про зірки.
Людвіг Борхардт
Єгиптолог, чия праця «Die altägyptische Zeitmessung» (1920) зібрала водяні й тіньові годинники та візирні прилади Єгипту в перше систематичне дослідження того, як єгиптяни вимірювали години.
Герман Юнкер
Єгиптолог, який 1910 року опублікував погодинні чування містерій Осіріса з храмів птолемеївської доби — обрядові тексти, що призначають окремий обряд кожній годині дня й ночі.
Ерік Горнунг
Єгиптолог, чиї видання й переклади «Амдуату» та «Книги брам» відкрили дванадцять годин нічної подорожі сонця як тексти з власною будовою й логікою.
Герхард Дорн-ван Россум
Історик, чия «Історія години» простежує, як Європа наприкінці Середньовіччя перейшла від успадкованих з античності сезонних годин до рівних годин механічних годинників.
Звідки взялося число дванадцять
Єгипетська нічна година починалася як відтинок неба. На віках саркофагів Середнього царства, близько 2100 року до н. е., діагональні зоряні таблиці називають для кожного десятиденного тижня року дванадцять деканів, і кожен декан позначає одну годину ночі. Година в цій системі — це проміжок між появою однієї зірки-позначки та наступної. Ніхто не обирав дванадцять як кругле число, щоб потім підігнати до нього зірки: число випливло з того, скільки деканів знадобилося, щоб заповнити ніч. Воно закріпилося, а закріпившись, пережило самі деканальні годинники, перейшло до грецької астрономії, а звідти — до кожного годинника, яким користуються сьогодні.
Чому дванадцять, а не вісімнадцять
Небо обертається раз на добу, тож тридцять шість деканів, розставлених по колу, сходять з інтервалом приблизно сорок хвилин, і за повну дванадцятигодинну ніч їх сходить близько вісімнадцяти. Єгиптяни ж лічили дванадцять. Пояснення, яке запропонували Нойгебауер і Паркер і яке загальновизнане, спирається на сутінки. Система деканів була прив'язана до геліакального сходу Сіріуса, що припадав на середину літа, коли ночі найкоротші. Якщо відняти довгі літні сутінки, коли зірки біля обрію важко розгледіти, то години справжньої темряви вміщують лише близько дванадцяти сходів деканів. Число, встановлене в цю пору, потім стало нормою для всього року. Пропонували й інші пояснення, але жодне не витіснило цього. Один наслідок легко проґавити. Якщо кожна година декана була сорокахвилинним проміжком між двома сходами, то дванадцять годин зоряного годинника охоплювали лише близько восьми годин за сучасним годинником — темну серцевину ночі. Уявлення про дванадцять годин, що разом заповнюють усю ніч від заходу до сходу сонця, належить пізнішому етапу, коли водяні годинники й сезонна година перебрали роль зірок.
Години, що дихають разом із порами року
Оскільки ніч завжди заповнювали дванадцять годин, година не мала сталої тривалості. Довга зимова ніч давала довгі години, а коротка літня — короткі. На широті Фів різниця відчутна, як показують наближені дані нижче для проміжку від заходу до сходу сонця.
| Пора року у Фівах | Тривалість ночі | Одна нічна година |
|---|---|---|
| Зимове сонцестояння | близько 13 год 40 хв | близько 68 хв |
| Рівнодення | близько 12 год | близько 60 хв |
| Літнє сонцестояння | близько 10 год 20 хв | близько 52 хв |
Далі на північ коливання зростають. У Римі чи Афінах зимова нічна година помітно перевищує годину за сучасним відліком. Ці сезонні години, які називають також темпоральними або нерівними, були звичайним способом лічити час у всьому античному Середземномор'ї. Чернеча Європа зберегла їх у своїх канонічних годинах, і рівним годинам вони поступилися лише після того, як у XIV–XV століттях європейськими містами поширилися механічні годинники з рівномірним ходом.
Години світлового дня
Зірки не можуть виміряти день, тож єгиптяни звернулися до тіней. Найдавніші вцілілі тіньові годинники датуються Новим царством; серед них є Г-подібний тип, у якому піднята поперечка кидає тінь уздовж розміченої планки, а сам прилад уранці повертали на схід, а пополудні — на захід. За однією впливовою реконструкцією, яку запропонував Паркер, день спочатку ділили на десять годин повного світла плюс одну годину ранкових сутінків і одну вечірніх — разом дванадцять, як і годин ночі. Хоч яким був найдавніший устрій, у Новому царстві єгипетські день і ніч мали по дванадцять годин, а повний цикл — двадцять чотири.
Вимірювання години водою
Спостереження за зірками можливі лише ясної ночі, тож єгиптяни будували й водяні годинники. Гробничний напис урядовця на ім'я Аменемхет, з ранньої XVIII династії, стверджує, що він створив для царя Аменхотепа I водяний годинник, який ураховував змінну тривалість ночі впродовж року. Найдавніший зразок, що вцілів майже повністю, виготовили в Карнаку за Аменхотепа III, близько 1380 року до н. е. Це кам'яна посудина, ширша вгорі, ніж унизу, з маленьким отвором біля дна. Коли вода витікала, її рівень опускався повз ряд позначок на внутрішній стінці. Стовпчиків позначок дванадцять, по одному на кожен місяць, бо тривалість нічної години впродовж року змінювалася. Ззовні вирізьблено декани, планети й північні сузір'я, тож на поверхні приладу зображене те саме небо, яке він мав замінити.
Люди, що стерегли години
Храмам потрібні були точні години для нічних обрядів, і при храмах служили жерці, які їх визначали. Один єгипетський титул, який зазвичай перекладають як «той, хто в годині», належить саме цим хранителям годин: вони стежили за зірками, зверталися до водяних годинників і оголошували кожну годину. Напис на статуї жерця ранньої птолемеївської доби Хархебі описує його як спостерігача неба, що знав сходи й заходи зірок, — один із небагатьох особистих описів цієї праці. Грецькі автори називали такого жерця гороскопосом, «спостерігачем години». Климент Александрійський, який писав близько 200 року н. е., описує храмову процесію, де гороскопос несе годинник і пальмову гілку й мусить знати книги Гермеса про зірки.
Ніч як подорож
Єгипетська релігія надала дванадцяти годинам другого значення. У царських гробницях Нового царства «Книга про те, що в потойбіччі», відома як «Амдуат», ділить ніч на дванадцять годин, кожна з яких — область потойбіччя, крізь яку пливе у своїй барці бог сонця. Він зустрічає померлих, долає небезпеки, а в сьомій годині стикається зі змієм Апопом. Наприкінці дванадцятої години він відроджується на світанку як скарабей Хепрі. Найдавніший повний «Амдуат» — у гробниці Тутмоса III. «Книга брам», уперше засвідчена в гробниці Горемхеба, ділить ту саму подорож на дванадцять годин, розділених брамами, які стережуть вартові. Кожна година має свою богиню, яку часто зображають із зіркою на голові; вона веде барку крізь свій відтинок темряви. Астрономічна година вік саркофагів і релігійна година царських гробниць — це ті самі дванадцять поділок, побачені з двох боків.
Обряди за годинами
У храмах птолемеївської доби в Дендері, Едфу та на Філе година впорядковувала не лише міф, а й обряд. Погодинні чування містерій Осіріса, які 1910 року опублікував Герман Юнкер, передбачають окремий набір заклинань і жертвопринесень для кожної години дня і ночі, тож жерці чували над померлим богом усі двадцять чотири години. Точні години були обрядовою потребою, і це допомагає пояснити, чому стільки вкладали у водяні годинники та навчених спостерігачів.
Сезонні години в римському світі
Греки й римляни перейняли поділ на дванадцять і дванадцять у його сезонній формі. Пліній Старший повідомляє, що перший громадський сонячний годинник у Римі привезли з Катанії на Сицилії 263 року до н. е. і майже століття він показував неправильні години, бо його розмітили для іншої широти. Римські години лічили від сходу сонця, тож шоста година дня завжди була полуднем, хоч би яка була пора року; іспанська сієста дістала назву саме від цієї sexta hora. Інженери в Александрії, починаючи з Ктесібія в III столітті до н. е., будували водяні годинники з регульованими шкалами, щоб плин води відповідав годинам, які змінювали тривалість упродовж року, і Вітрувій описує такі пристрої у своїй книзі про архітектуру. Ранньохристиянська й чернеча практика зберегла той самий відлік: богослужіння Першого, Третього, Шостого й Дев'ятого часу названо за першою, третьою, шостою й дев'ятою годинами сезонного дня. Єгипетське число дванадцять стало спільним часом Середземномор'я, хоч поки що в гнучкій формі.
Рівні години в Александрії
Грецькі астрономи перейняли єгипетське число двадцять чотири, але не могли обчислювати з годинами змінної тривалості. Вони визначили годину рівнодення, тобто одну двадцять четверту повних дня й ночі, що дорівнювала сезонній годині лише в дні рівнодення. Гіппарх у II столітті до н. е. завершує свій коментар до Арата й Евдокса переліками зірок, що позначають кожну годину рівнодення вночі, — це грецький нащадок деканальних годинників. Птолемей у всьому «Альмагесті» користувався годинами рівнодення й пояснював, як переводити їх у сезонні. Відтоді астрономи працювали з рівними годинами, тоді як повсякденне життя ще п'ятнадцять століть трималося сезонних.
Шістдесят хвилин із Вавилона
Поділи всередині години — вавилонські. Месопотамські астрономи лічили в шістдесятковій системі й ділили добу на дванадцять подвійних годин, кожна з тридцяти часових градусів приблизно по чотири хвилини. Грецькі астрономи прийняли шістдесяткову систему для всіх своїх дробів, і коли поділили єгипетську годину, то поділили її на шістдесят частин, а кожну з них — ще на шістдесят. Отже, сучасна година з шістдесяти хвилин і шістдесяти секунд — гібрид: єгипетське число двадцять чотири, грецьке рішення зробити кожну годину рівною і вавилонська схема її подальшого поділу.
Від спостерігача години до асцендента
Година залишила слід і в астрології. В елліністичних гороскопах точку зодіаку, що сходить на східному обрії в мить народження, називають гороскопосом, «спостерігачем години», — тим самим словом, що й храмового жерця. Висхідний градус визначає перший дім і тримає на собі решту карти. Багато істориків бачить лінію від єгипетської практики визначати годину за деканом, що сходить на сході, до того, що греки наголошували на висхідному знакові, а елліністичні декани, по три на знак, у деяких списках зберегли свої єгипетські імена. Сучасний асцендент, за цим поясненням, — найдавніший пережиток єгипетського нічного годинника в астрології.
Куди рушати далі
Про зоряні таблиці, що першими поділили ніч, читайте на сторінці «Діагональні зоряні таблиці». Про рамессидські годинники, які позначали години за проходженням зірок через меридіан, — на сторінці «Рамессидські зоряні годинники», а про пізнішу роль деканів як облич знаків зодіаку — на сторінці «Обличчя астрології». Історія деканів і годин — частина компендіуму Tarot Academy п'ятдесятьма двома мовами.
Часті запитання
Чому в добі 24 години?
Бо єгиптяни ділили ніч на дванадцять годин, кожну з яких позначав декан, що сходив, а день — на дванадцять годин, які вимірювали тіньовими годинниками. Грецькі астрономи в Александрії зберегли загальне число двадцять чотири й зробили години рівними для обчислень. Число двадцять чотири — єгипетське, рівна тривалість — грецька, хвилини й секунди — вавилонські.
Чому єгиптяни лічили дванадцять нічних годин?
За повну дванадцятигодинну ніч сходить близько вісімнадцяти деканів, але система деканів була прив'язана до літнього сходу Сіріуса, коли ночі короткі, а сутінки довгі. Нойгебауер і Паркер доводили, що в цю пору на справжню темряву припадало лише близько дванадцяти сходів деканів, і це число стало нормою. Це пояснення визнає більшість дослідників.
Чи всі єгипетські години мали однакову тривалість?
Ні. Ніч завжди мала дванадцять годин, тож їхня тривалість залежала від тривалості ночі. У Фівах нічна година тривала близько шістдесяти восьми хвилин у зимове сонцестояння й близько п'ятдесяти двох у літнє. Ці сезонні години залишалися звичними в повсякденному житті, доки в Європі пізнього Середньовіччя не поширилися механічні годинники з рівними годинами.
Як єгиптяни визначали час уночі?
Спостерігаючи сходи деканів, а від Нового царства ще й за допомогою водяних годинників — кам'яних посудин, з яких вода витікала з рівномірною швидкістю повз позначки на внутрішній стінці. Водяний годинник із Карнака, виготовлений за Аменхотепа III, має окрему шкалу для кожного місяця. Храмові жерці, чиїм обов'язком було стежити за годинами, користувалися і тим, і іншим.
Який водяний годинник найдавніший?
Найдавніший із тих, що вціліли майже повністю, — карнакська клепсидра, виготовлена за Аменхотепа III близько 1380 року до н. е.; нині вона в Єгипетському музеї в Каїрі. Давніший гробничний напис урядовця на ім'я Аменемхет стверджує, що той зробив водяний годинник для Аменхотепа I, але цей пристрій не зберігся.
Як вимірювали денні години?
Тіньовими годинниками, найдавніші вцілілі зразки яких датуються Новим царством. В одному поширеному типі піднята поперечка кидала тінь уздовж розміченої планки, яку вранці повертали на схід, а пополудні — на захід. Паркер припустив, що день спершу лічили як десять годин плюс дві години сутінків.
Що таке дванадцять годин в «Амдуаті»?
«Амдуат», царська поховальна книга Нового царства, ділить ніч на дванадцять годин, кожна з яких — область потойбіччя, крізь яку пливе бог сонця перед відродженням на світанку. Кожна година має своїх богів, свої небезпеки й свою богиню-покровительку. «Книга брам» ділить ту саму подорож на дванадцять годин, розділених брамами.
Хто винайшов рівні години?
Грецькі астрономи елліністичної доби. Гіппарх у II столітті до н. е. користувався годинами рівнодення, кожна з яких становила одну двадцять четверту повної доби, а Птолемей обчислював у них у всьому «Альмагесті». Вавилонські астрономи вже вимірювали час рівними одиницями, але їхня доба мала дванадцять подвійних годин, тож рівна година, двадцять чотири на добу, — грецька побудова на єгипетській лічбі.
Звідки походять хвилини й секунди?
З вавилонської шістдесяткової арифметики. Грецькі астрономи користувалися шістдесятими частками для будь-яких дробів, тож, поділяючи годину, ділили її на шістдесят частин, а кожну з них — ще на шістдесят. Сама година за походженням єгипетська; її поділи йдуть за вавилонською системою числення.
Який стосунок має асцендент до єгипетських годин?
Грецьке слово для асцендента, гороскопос, означає «спостерігач години» — так само звали єгипетських храмових жерців, що стежили за годинами. У Єгипті годину визначали за деканом, що сходив на сході; в елліністичній астрології висхідний градус зодіаку закріплює натальну карту. Багато істориків вважає асцендент спадком цієї єгипетської практики.
Останні публікації
Відкрийте для себе давню мудрість карт Таро та розкрийте таємниці вашої духовної подорожі. Наш блог — це ваш шлях до розуміння багатого символізму, значень і практичного застосування читання карт Таро.