Польовий шпат і фельдшпатоїди

Що об'єднує цю родину

Польові шпати є каркасними алюмосилікатами з калієм, натрієм або кальцієм у кристалічній ґратці, і вони становлять близько шістдесяти відсотків земної кори. Група поділяється на калієві польові шпати, серед яких ортоклаз і мікроклін, та серію плагіоклазів, що простягається від багатого на натрій альбіту до багатого на кальцій анортиту.

Оптичні ефекти виникають унаслідок розпаду твердого розчину під час охолодження. Коли польовий шпат остигає повільно, його компоненти здатні розділятися на черговані мікроскопічні шари. Там, де товщина цих шарів наближається до довжини хвилі синього світла, вони розсіюють його, утворюючи блакитний полиск місячного каменя, відомий як адуляресценція. Там, де пластинки товстіші й відбивають промені під певними кутами, виникають барвисті павичеві спалахи лабрадориту, звані лабрадоресценцією. А там, де в кристалі зависли лусочки самородної міді, з'являється металевий блиск сонячного каменя, званий авантюресценцією.

Два камені в цьому розділі не є польовими шпатами в суворому розумінні. Содаліт і лазурит у складі лазуритової породи належать до фельдшпатоїдів, що утворилися там, де кремнезему виявилося замало для кристалізації справжнього польового шпату. Вони зібрані тут тому, що саме сюди їх відносить хімія кристалів.

Як утворюються польові шпати

Польовий шпат кристалізується з магми під час її охолодження і є панівним мінералом у граніті, у більшості вулканічних порід та в багатьох метаморфічних товщах. Матеріал ювелірної якості потребує повільного вистигання та вільного простору, що зазвичай означає пегматити.

Класичний місячний камінь походить зі Шрі-Ланки та південної Індії, де його видобувають уже багато століть і звідки досі надходить найвишуканіший блакитний матеріал. Лабрадорит уперше описали на півострові Лабрадор у 1770 році, а нині він надходить здебільшого з Мадагаскару та Фінляндії, чий особливо яскравий різновид має назву спектроліт.

Амазоніт є зеленим мікрокліном, забарвленим мікродомішками свинцю. До його стародавніх джерел належать Східна пустеля в Єгипті, а також родовища в Ефіопії та Росії. Сонячний камінь із включеннями міді визнано офіційним самоцвітом американського штату Орегон, а також його видобувають в Індії.

Лазурит утворюється в метаморфізованих вапняках, а знамените родовище Сар-е-Санг в Афганістані розробляють уже понад шість тисячоліть.

Камені цієї родини

• Місячний камінь (ортоклаз та альбіт, Моос 6). Адуляресценція, блакитний полиск під поверхнею, виникає через внутрішні шари кристала, які розсіюють світло. В Індії присвячений Місяцю і слугує традиційним подарунком для мандрівників.
• Лабрадорит (плагіоклазовий польовий шпат, Моос 6). Сірий, доки на нього не впаде промінь, після чого відкриває павичевий синій і золотий колір. Описаний на Лабрадорі 1770 року; посідає чільне місце в інуїтських переказах про північне сяйво, полонене в камені.
• Амазоніт (мікроклін зі свинцем, Моос 6). Синьо-зелений мікроклін, який обробляли в Єгипті для Книги мертвих, а в Месопотамії ще раніше. Названий на честь річки, біля якої його ніколи не знаходили.
• Сонячний камінь (польовий шпат із мідними пластинками, Моос 6). Авантюресцентний польовий шпат, що виблискує міддю під час повороту. Офіційний самоцвіт штату Орегон і кандидат на роль навігаційного каменя вікінгів поряд з ісландським шпатом.
• Лазурит (лазурит із піритом і кальцитом, Моос 5,5). Гірська порода, а не мінерал, яку видобувають у Сар-е-Санг в Афганістані вже шість тисяч років і розтирали на ультрамарин, що колись коштував дорожче за золото.
• Содаліт (Na₈Al₆Si₆O₂₄Cl₂, Моос 5,5). Лазурит без золотистих цяток і за значно доступнішу ціну. Отримав назву в 1811 році, тому пов'язана з ним символіка є суто сучасною і стосується здебільшого ясності мислення.

Торгові назви та імітації

Головна плутанина пов'язана зі словом «місячний камінь». Класичний місячний камінь є ортоклазом із шарами альбіту та демонструє блакитний або білий полиск. Райдужний місячний камінь із різнобарвними спалахами насправді є білим лабрадоритом, тобто плагіоклазом. Торгова назва міцно закріпилася, проте це два різні мінерали, і будь-які оповіді про їхню спільну стародавню традицію просто змішують їх докупи.

Опаліт є штучним склом із молочною опалесценцією, яке продають під назвами «місячний камінь», «морський опал» та ще під десятком інших вигаданих імен. Це звичайне скло, про що продавці нерідко мовчать.

З амазонітом ситуація простіша, хоча замість нього іноді пропонують підфарбований зелений кварцит. Сонячний камінь імітують авантюриновим склом, або голдстоуном, створеним із мідновмісного скла в Італії сімнадцятого століття.

Лазурит підробляють фарбованою яшмою під назвами «швейцарський» чи «німецький лазурит», а також спресованим порошком на полімерній смолі. Содаліт нерідко продають як лазурит; різницю легко помітити: лазурит має нерівномірні золотаві цятки піриту, тоді як содаліт містить білі прожилки й позбавлений золотавих вкраплень.

Догляд, зумовлений структурою

Ця родина занадто м'яка для своєї краси. Маючи твердість 6 або нижче, польовий шпат дряпається звичайним кварцовим пилом, присутнім у кожному домі, тому полірована поверхня тьмяніє після кількох років недбалого поводження.

Ще гірше те, що польовий шпат має спайність у двох напрямках під кутом близько дев'яноста градусів: через це випадковий удар може розколоти кристал рівно навпіл замість того, щоб утворити невеликий скол. Особливо цим відомий місячний камінь, тож він зовсім не підходить для перснів під час повсякденної праці.

Очищуйте вироби м'якою серветкою та ледь теплою водою з милом. Ультразвукові ванни суворо заборонені, оскільки вібрація здатна розширити тріщини вздовж площин спайності. Уникайте різких перепадів температури.

Лазурит потребує окремої уваги: він пористий, містить м'який кальцит і руйнується кислотами, зокрема потом. Тримайте його подалі від косметики й ніколи не замочуйте у воді.